Час від часу я їду в нашу з Олегом квартиру, дзвоню батькам, показую нас двох. Завжди заздалегідь в Олега питаю, чи буде йому це зручно

Мене звати Таня, мені 25 років, я живу як хочу і я дуже щаслива. Хоча ті, хто добре знають мою ситуацію, готові крутити пальцем біля скроні і казати, що я дурна.

Останні півроку я не живу вдома. У мене є чоловік красень. Наша родина має квартиру в центрі, заміський будинок. У кожного по автівці. Але вдома я з’являюся лише за крайньої потреби – якщо їдуть батьки.

Ми з Олегом одне одного не кохали. Наші родини обидві багаті.

Якось так вийшло, що батькові Олега всюди видніються меркантильні дівчата, він завжди боявся, що буде у Олега дівчина, що піде за ним лише заради грошей.

У мого батька інша проблема, він хоче все-все мені в цьому житті дати. І звідси дивне побоювання, що якщо буде поруч зі мною звичайний хлопець, то це його зіпсує, не дозволить проявляти себе чоловіком.

І от ідеальне рішення – мій хлопець має одразу бути багатим, щоб татова турбота про мене його не бентежила.

Ми познайомилися з Олегом в горах. Жили тоді в різних куточках країни. Пройшов деякий час після знайомства. Йому мабудь не було чим зайнятися і він приїхав в моє місто. Поселився в готелі, просто по-дружньому зустрівся.

Візит його тягнувся десь тиждень, я багато куди його возила, ми часто обідали і вечеряли. Ну не лишати ж його в номері. Тато ним зацікавився, покликав в гості.

З ввічливості і не більше, Олег притягнув тоді квіти. Мені і мамі. Беличезні букети, бо маленькі він вважав негарними. Вони потоваришували. Потім наші батьки познайомились між собою.

Олег високий, красивий, розумний, майстер красивих широких жестів. Але мені зовсім інший типаж подобається.

Я жила і далі своїм життям, шукала щастя, займалась улюбленою справою. Але особисте все ніяк не складалося. Я була до цього спокійна – не зараз, то пізніше зустріну.

Тим часом наші батьки спланували спільну відпустку. Взяли чартер, на дві родини не так дорого, як на одну. Ми всі перезнайомилися.

В закордонному готелі всі сприймали нас як молодят і їх сім’ї. Ми з Олегом за їжею завжди сідали поруч. Разом йшли до моря, вдвох ввечері шукали гарні вечірки.

Ми не зізнавалися одне одному в коханні. От взагалі. Але якось залишившись вдвох поцілувалися. Потім це траплялося раз за разом. А потім Олег сказав, що має окремий номер в готелі, що сьогодні його зняв. І що він ні на що не натякає.

Наші родини були раді товаришувати. Робити правильні знайомства – то ж ціла наука. А тут все так склалося.

Наприкінці відпустки мій тато поговорив з Олегом і про той окремий номер, де я ночую, коли не ночую в тому, що мені зняли. І ще багато про що.

З цього моменту наші родини почали готуватись до весілля. Щоб ви розуміли – ніякої пропозиції не було!

Почалися розмови про те, в якому ж місті святкували, яку сукню я хочу, що подарувати нам і таке інше.

Ну то й добре. Я зі сходу, Олег з заходу. А жити ми вирішили в столиці. Весілля гуляли в горах. Фото і відео просто казкові.

А я часто дивилася Олегу в очі і намагалася зрозуміти, як він до мене ставиться. Чи йому так само начхати на мене, як мені на нього?

Ми жили декілька років як родина. Батьки дзвонять – одразу просять показати Олега, чи все добре. У наших батьків зараз спільний бізнес на два регіони. Надважливо, щоб ми залишалися разом.

А я нещодавно зустріла чоловіка і відчула те, що так шукала в свої двадцять років – справжні почуття. Просто спробуйте зрозуміти. Лише зараз і лише з ним я відчуваю, що відбувається те, що дійсно має значення для мене.

З Олегом у мене ніколи не було сварок, не було емоцій. А між мною і Тарасом бувають різні недомовленості і я за все дуже переживаю. Багато про що говоримо. Його відсутність для мене завжди болісна.

А для порівняння скажу, що одного разу Олег полетів в Америку майже на півроку і мені тоді було всеодно.

Я знаю зараз, що немає сенсу навіть боротися. Наші родини нам розлучення не дадуть. Що Олег думає або відчуває – я взагалі не знаю. Я сказала, що не житиму вдома, але заради батька прошу його робити вигляд ніби ми все ще родина. І він погодився.

Я живу у Тараса. Не можу обіцяти йому, що будемо разом. Не можу обіцяти, що поговорю з батьками. Йому все це боляче, я знаю. Мені від цього важко.

Час від часу я їду в нашу з Олегом квартиру, дзвоню батькам, показую нас двох. Завжди заздалегідь в Олега питаю, чи буде йому це зручно.

Я багато про що зараз переживаю. І чесно – це так круто, переживати, відчувати! Наше з Олегом коло спілкування в Києві в шоці. Друзі Тараса не розуміють як нас сприймати.

А я щаслива! Може й дійсно дурна. Але щаслива.

 

You cannot copy content of this page