Ми з чоловіком 5 років як обзавелися власним будинком і жили в ньому душа в душу рівно до того дня, як до нас на поріг заявилася свекруха і урочисто повідомила про те, що відтепер буде жити у нас …
Чоловік на такий сюрприз відреагував досить спокійно. Та й чого йому було переживати? Дві жінки в будинку – дві господині, а значить вдвічі більше турботи.
Я ж, навпаки, природно, запротестувала. А яке ж було моє здивування, коли чоловік повідомив про те, що переїзд матері був його ідеєю, – словами просто не передати!
«Мамі самотньо після відходу батька, не міг же я їй відмовити», – заявив мені тоді чоловік, однією цією пропозицією відповівши на всі мої аргументи на користь того, що спільне співжиття з нею не найкраща затія. Моя думка не враховувалася.
І що робити, якщо свекруха звалюється як сніг на голову? Довелося звикати, підлаштовуватися, так і вийшло …
Згодом і я знайшла плюси в присутності свекрухи в нашому домі. Тепер я могла приділити більше часу роботі, а не розриватися між нею і домашніми клопотами. Дбайлива мати чоловіка раз у раз готувала обід для сина і внучки. І в якийсь момент мені стало дико соромно, що я тоді так різко відреагувала на її переїзд …
Але муки совісті відчувати мені довелося недовго. Якось раз, повернувшись з роботи, я почула, як свекруха говорить по телефону зі своєю подругою.
«Невістка зовсім закинула чоловіка, не пере йому і не готує», – нарікала вона, а потім стала розповідати, яка я хамка і що ходжу незрозуміло де до пізньої ночі.
Тоді я не надала особливого значення її словам. Звичайно, було прикро, але скандалити я не люблю, так що мені було легше викинути її наклепи з голови і забути про цей інцидент. І все б обійшлося, якби потім вона не почала розповідати те ж саме своєму улюбленому синочку.
Хочу зауважити, що і чоловік, і свекруха прекрасно знали мій робочий графік і те, що «до пізньої ночі» я живу в офісі. І те, що будинком я зовсім перестала займатися, – теж нахабна брехня!
Звичайно, обіди, а іноді і прання доводилося довіряти нашій турботливій помічниці, але основна частина побутових клопотів як і раніше лежала на мені. Проте, чоловік, немов під гіпнозом, завжди реагував на її слова найсильнішим негативом у мій бік.
В останній раз її наклепи дійшли до абсурду. Свекруха не посоромилася заявити моєму чоловікові, що до всього іншого і дочка наша, ймовірно, нагуляна, а не його рідна! А він і вишкірився на мене, мовляв «признавайся, так».
Тут вже я не витримала. Зібрала речі свої і доньки і поїхала до своїх батьків. Чого-чого, а подібних звинувачень я терпіти не збиралася.
Чоловік сприйняв мій відхід як щиросерде і подав на розлучення. Через місяць після розлучення я пред’явила йому експертизу, яка доводить, що дочка його. Він відразу почав каятися і просити прощення, ось тільки було вже пізно.
Звичайно, він зможе бачитися з дочкою, якщо вона того сама захоче. Ось тільки чи треба їй зустрічі з таким горе-батьком – це ще невідомо.
