Ми разом уже понад два роки і він вирішив, що настав час познайомити мене зі своїми батьками. Про весілля поки що не йдеться, просто ми з ним хочемо жити разом. Вже навіть обрали квартиру, яку хотіли б винаймати.
Я довго не погоджувалася, адже заміж мене поки що він не кличе, то навіщо знайомитися з його батьками. Може я ніколи й не стану їм невісткою. Він же наполіг, сказав, що його мама запрошує прийти разом, і довелося погодитися.
Я сильно нервувала, довго обирала сукню і, врешті-решт, купивши торт, я вирушила в гості. Нас уже чекали, був накритий стіл. Я помітила, що мама коханого теж трохи нервує.
Після обіду, коли ми вже пили чай, трохи розслабилися і вже могли спокійно спілкуватися. Потім я запропонувала його мамі допомогти прибрати зі столу, разом вимили посуд із нею, розмовляли, поки чоловіки про щось розмовляли.
Йдучи від них, я відчувала вже в їхній родині своєю, виявилося, що нервувала даремно. Через тиждень пішли знайомитися з моїми батьками. Тут я вже була спокійна. Я вдома, та й батьки у мене хороші, але вийшло все інакше.
Коли мій обарнець подарував мамі шикарний букет троянд, вона сказала, що ніколи не любила троянди, улюблені квіти її, виявляється, лілії.
Тато вирішив трохи згладити перше враження, запросивши нас до столу. Тут після першого тосту мама запитала, чому ми не одружуємося, сказала, що цивільний шлюб це несерйозно і вона не згодна на такий варіант.
Бесіда не клеїлася, і незабаром коханий сказав, що йому пора. Я пішла проводити його, вибачилася за такий прийом, але бачила, що він засмучений. Винуватою виявилася я.
Виявляється я мала попередити щодо квітів, і взагалі про те, що батьки так налаштовані проти нього. Я боюся, що спільну мову тепер вони знайдуть не скоро, якщо взагалі знайдуть. Що тепер робити?
