Історії про кохання

Чоловік грубив мені, казав, що забере дитину. Я цього боялася.Іти нікуди, заступитися за мене нема кому

Із чоловіком у шлюбі 11 років. Познайомились, коли мені було майже 22 роки. За півроку знайомства почали жити разом.

Народила лише у 29 років. Все слухала чоловіка, що ще рано. За 7 років шлюбу та спільного життя нажили спільну іпотеку (відповідно і квартиру). Всі ці роки були у фінансовому становищі в рівних умовах (заробляли однаково, іноді навіть більше, але нічого не ділили, був спільний бюджет).

Коли я вийшла в довгоочікуваний декрет, грошей поменшало, не вистачало. Почали сваритися частіше. Чоловік грубив мені, казав, що забере дитину. Я цього боялася.

Іти нікуди, заступитися за мене нема кому. Грошей декретних не вистачило б платити іпотеку, комуналку та утримувати дитину. Почувалася залежною і терпіла всі його випади, слова образливі.

Весь декрет мріяла вийти на роботу і розлучитися. Коли вийшла на роботу (через 2 роки) стала впевненіше почуватися, стала відповідати на грубість грубістю.

Повідомила, що він не має права зі мною так розмовляти! Довго себе відстоювала. Охолола до чоловіка. Змінив своє ставлення до мене.

Зараз уже двоє дітей, і я навчилася його заново любити. Але в другому декреті я підробляю, щоби бути незалежною! А ще зрозуміла, що розлучення не так страшно, як здавалося.

До мого доходу додадуться аліменти. І ніхто не забере у мене дітей за умови, що я не алкоголічка, діти в порядку, я маю дохід.

Потрібно бути впевненішим у собі. У другому декреті все гаразд. Згадую як страшний сон минулі часи, але вибачила. Чи правильно вичинила не знаю, чи вибачу вдруге – так!

Вам також має сподобатись...