Чоловік каже, що будинок належить і мені теж, і я можу туди переїхати будь-якої миті, навіть залишив ключі. Навесні ми з дитиною приїхали у вихідні, а ключі не підходять

З чоловіком живемо вже понад 5 років. Перший рік доводилося винаймати житло. Потім народився син, згодом у чоловіка почалися проблеми на роботі. У фірми з’явилися нові власники, зарплати впали.

Чоловік вирішив поїхати на заробітки до столиці, де вже влаштувалися його друзі, а мене з дитиною перевіз до своєї мами. Мовляв, і мені легше, і батькам стареньким допомога.

Перший час все було нормально. Свекор зі свекрухою пропадали на роботі, а я тим часом няньчила дитину. Поки малюк спав, встигала і в будинку порядок навести, і речі випрати, і вечерю приготувати. А потім почали різатись зуби, і про спокій довелося забути. Навіть коли вдень син засинав, я без сил валилася на ці півгодини поряд з ним.

Зрозуміло, що мені не вистачало ні часу, ні сил наготувати на всю сім’ю. Та ще й сестра чоловіка почала навідуватися з дитиною (садок поряд), щоб перекусити і з собою щось взяти. Сама я могла і бутербродом обійтися, а тут уже треба повноцінний обід приготувати, півдня біля плити простояти…

Одного разу свекруха прибігла з роботи, а кухня не прибрана, посуд не помито, білизна непрана у ванні лежить. Я не встигла все зробити, бо просто валилася з ніг.

Галина Ігорівна мене відчитала прямо з порога, заявивши, що господиня з мене нікчемна. Мовляв, діти у всіх були, а нинішні молоді дівки навіть із пралками, мікрохвильовками та пилососами не здатні в будинку порядок навести.

І нічого, що у дитини температура під 39, що лікарка приходила. Виявляється, зуби лізуть у всіх однаково, а я ледащо, що сидить у старих на шиї, та ще й робити нічого не хоче. У мене вперше здали нерви, і я відповіла, що якщо я чогось і не встигаю, то тільки тому, що дитина не дозволяє, і в хатні робітниці я взагалі не наймалася.

Не дозволивши догововити, свекруха зробила пас руками, від якого в мене закрутилася голова. Прямо з дитиною на руках я звалилася на диван.

Сама винна, дозволила витирати об себе ноги. Хотіла якнайкраще, хотіла, щоб не чужі для мене люди могли відпочити після роботи, а не стояли біля плити. І ось до чого це довело.

Наступного ранку я зібрала речі, забрала сина і поїхала до мами в село. Так, там воду треба в колодязі набирати, та й піч на дровах. Але мені було добре, як ніколи. Жодного поспіху, дитина на свіжому повітрі. Вперше за довгий час я змогла відіспатися.

Через півтора місяці чоловік приїхав за мною. Сказав, що все розуміє, що ось така в нього мати. Я поставила ультиматум: чи ми живемо окремо від батьків, чи розлучення.

Він пообіцяв, що до Нового року ще заробить грошей, і ми обов’язково купимо хоч невеликий, але власний будиночок. А поки що попросив повернутися до його матері.

Я повірила та повернулася до будинку Галини Ігорівни. Тепер вона чіплялася до мене чи не щодня: то я кудись ходжу, то з кимось спілкуюся, то дитина погано одягнена, то зайве купила…

Але я намагалася не звертати уваги і з головою поринула у пошуки житла. Знайшла недорогий, але затишний будиночок на наші кошти, віддала завдаток і почала чекати на чоловіка.

Він приїхав за пару днів до Нового року, але до покупки будинку не виявляв інтересу. Сьогодні в нього кафе з друзями дитинства, завтра лазня з колишніми колегами, потім ще щось… Люди гроші чекають, я готова переїжджати до нового будинку, а він пиячить, хоч до цього не захоплювався. Ми посварилися…

Новий рік чоловік із сім’єю відзначав у новому заміському будинку, який його батьки купили ще влітку. Я цього не знала. Як не підозрювала і про те, що всі наші відстрочені кошти теж пішли на цю батьківську нерухомість. Новорічні свята проводила одна. Точніше з сином на орендованій квартирі.

Чоловік кликав відзначати з ними, але я розуміла, що там на мене ніхто не чекає. Схоже, чоловік налаштований жити саме з батьками, а не зі мною, тому у голову все частіше приходять думки про розлучення. Але як же боляче піти від людини, яку любиш і яка запевняє у взаємності. Та й як дитина буде без батька?

Чоловік каже, що будинок належить і мені теж, і я можу туди переїхати будь-якої миті, навіть залишив ключі. Навесні ми з дитиною приїхали у вихідні, а ключі не підходять. Виявилося, що після чергової поїздки чоловіка на заробітки його батьки змінили замки. І як після цього почуватися законною дружиною, а не просто дешевою коханкою?

You cannot copy content of this page