Мого чоловіка не стало кілька років тому. Прощаючись із ним, я пообіцяла, що виконаю нашу спільну мрію – відкрию маленьку кав’ярню. Для цього я продала нашу квартиру і переїхала до столиці.
Мені хотілося опинитися в затишному місці, знати кожного постійного відвідувача мого закладу в обличчя і жити в атмосфері повного благополуччя. Так і сталося. Протягом року я відкривала свій бізнес.
Дякувати подрузі, яка допомогла з усім впоратися. Тепер у мене своя кав’ярня. Я сама печу для гостей випічку і розмовляю з ними про життя. Буквально в перший день роботи я помітила літнього чоловіка.
Щоранку старий йде в бік метро з великою сумкою в руках, а ввечері повертається з букетом квітів. Місцеві жителі району розповіли, що пенсіонер їздить у сусіднє село, але ніхто не знав, що він там робить.
Мені стало настільки цікаво дізнатися це, що я вирішила за ним простежити. Коли в черговий раз старий пройшов повз мою кав’ярню, я вийшла і пішла за ним. Шлях був неблизьким.
Спочатку метро, потім автобус, а потім електричка, але це, безумовно, було того варте. Старий справді їздив у село. Він завжди приїжджав в один і той самий час, і його зустрічав гучний натовп місцевих дітлахів.
Добрий старий відкрив свою сумку і дістав звідти гостинці, коли дітлахи до нього підбігли. Без ласощів не залишився ніхто. У цей момент до натовпу вийшла, вочевидь, мама одного з хлопців і подарувала чоловікові букет.
Ця картина настільки мене розчулила, що я вирішила зізнатися старому, що стежила за ним. Мені хотілося дізнатися, навіщо він їздить сюди так часто. Набравшись сміливості, я підійшла до чоловіка і дітей, що оточили його.
Я перепросила та зізналася, що простежила за ним. Чоловік подивився на мене добрими очима і сказав, що допомагає дітям вивчати музику, поки у них літні канікули. Виявилося, що він дуже самотній.
Його дружина кинула, забравши однорічну доньку із собою. Вона поїхала за кордон, і він не зміг її відшукати. На згадку про неї вирішив допомагати іншим діткам так довго, скільки зможе.
У той момент у моїй голові все перевернулося. Довгий час я жила за кордоном, мама говорила, що мій батько нас покинув. І тільки у 28 років, коли мама доживала свої останні дні, вона розповіла мені правду.
Я дізналася, що справа була зовсім не в батьку, а в ній самій. Що це вона відвезла мене і розірвала будь-який зв’язок із татом. Наостанок мама сказала мені місто й адресу, де раніше ми жили.
Саме в тому районі я і відкрила кав’ярню в надії, що колись зможу зустріти батька. Остаточно пазл склався ще тоді, коли добрий старий представився. Його ім’я досить рідкісне, та й за віком він годився мені в батьки.
Я не вірила своїм очам. Коли я розповіла йому про все, він заплакав і сказав, що же не вірив, що колись зустріне мене. Ось так, почавши життя спочатку я знайшла свого рідного батька.
