Христина була з тих жінок, котру вперто хотілося називати дівчиною. Великі, як два озера, очі. Пухкі губи і маленький гарненький носик. Світле волосся, тонкі кисті рук, худорлява фігура. На вигляд — вічна студентка.
Тим більше, що одягалася вона у якихось магазинах для молоді, де одяг був розрахований лише на сезон. А з собою завжди носила книжки чи навушники. Так і не скажеш, що людині 34 роки.
Її чоловік, Володимир, навпаки, виглядав досить зріло. Хоч і одногодка, він уже мав значні залисини і втомлені очі дорослої людини. Трохи повненький, окуляри від далекозорості та вічні штани з бежевою сорочкою. Не те, щоб він усередині почував себе старим, ні. Але його стиль сильно контрастував із зовнішністю дружини.
Христина любила читати, проводити час на свіжому повітрі та займатися планами на майбутнє. Як вони облаштують квартиру, як придбають нову машину, заведуть дітей. Працюючи в салоні краси, звичайно ж, усі витрати на ці нововведення вона без тіні сумнівів покладала на чоловіка. Володимир же працював у фінансовій сфері. Хобі не мав і, крім усього іншого, любив добре виспатися після робочого тижня. Сова і мрійливий жайворонок.
Якось чоловік попросив Христину ввечері прогулятися із подругами. Дав деяку суму на розваги, щоби вистачило до вечора. Причина була проста: старий армійський друг приїхав до їхнього міста, і чоловіки хотіли поговорити про своє, так би мовити, без свідків. А щоб не сидіти в барах, було обрано саме таке рішення.
Жінка, котра любила художню літературу, спочатку все прийняла позитивно, але потім, згадавши сюжет із чергового роману, почала сповнюватись підозрами. Мабуть, коханка. Так, все за класикою. Я піду з подругами, а він чужу жінку сюди приведе. І яке ж нахабство, га! Хоч би якийсь готель зняв.
Рішення прийшло само собою: сховатись на балконі та подивитися, який такий друг відвідає того дня чоловіка. Балкон, до речі, був єдиною частиною квартири, яка ремонту не потребувала. Христина завоювала своє місце для читання, і вони з Володею облаштували його, як їй хотілося: ніяких старих лиж чи холодильників. Тільки зручні подушки, магнітофон, пахощі.
У день «ікс», коли чоловік пішов у магазин, Христина сховалася з речами та взуттям на цьому балконі, прихована під товщею масивних штор. Добре хоч у їхньому шлюбі ні в кого не було шкідливих звичок. Полювання починалося.
За хвилин 20 прийшов чоловік. Побачив, що дружина вирушила на зустріч із подругами, і теж пішов зустрічати гостя. Прийшов він уже не один, з пакетами в руках і, боже, справді з якимсь мужиком. Христина навіть подумала, що ситуація насправді ще гірша, ніж вона могла припустити. Але ні, чоловіки попрямували на кухню, дістали напої та закуску і почали поспішаючи обмінюватися спогадами.
«Як баби базарні, чесне слово», — подумала жінка. Те, що відбувається на кухні, вона не бачила, але чітко чула розмови за кілька метрів від себе. Колишні товариші по службі ділилися минулим, обговорювали всяку чоловічу дурницю і раз у раз цокалися чарками. Зрештою, розмова зайшла на тему жінок.
– Кажу тобі, Вован. Розлучення – це найкраще, що зі мною траплялося. Гроші є, дівки теж. Відповідальності нуль, ніхто не заважає. Ні, зрозуміло, іноді буває сумно. Але це все через стереотипи, нав’язані нам суспільством. Ми, мужики, полігамні. Коли ти це зрозумієш.
— Ну ні, Дімчику. Я люблю дружину, правда. Але іноді розумію, що горю. Все одне й те саме. Робота, будинок, покупки, розмови про майбутнє. Все. Вона там думає, що мені сидіти на п’ятій точці весь день дуже цікаво. А потім мені гроші на блюдечку приносять.
— Так вона теж сидить у салоні на п’ятій точці, — Дмитро посміхнувся. — Ех, усі ви, такі-такі, скиглики. От ти б зараз марш-кидок зміг би пробігти? Ні. Дивись, яку ряху відростив.
– Саме так! Ти думаєш, мені це на радість? Я теж хочу кудись поїхати, щось побачити. На пейнтбол хочу в гори. Та тільки тут вибір: чи я, чи вона. А в нас як: все, що її — її. Все, що моє – наше.
— Ех, бідолаха. Ну що ж, сам собі вибрав проблему. Втім, як і я свого часу. Подумай про це все, гаразд? Ха-ха-ха!
Чоловіки ще довго сиділи на кухні, ділячись враженнями про те про це. Але Христину це вже не хвилювало. Вона вперше замислилася про реальний стан речей. Адже справді. Незважаючи на те, що чоловік їх повністю забезпечував, вона знала, що його зарплата не надто висока за сьогоднішніми мірками.
А коли він відпочивав? Та начебто він і не втомлюється зовсім. Погладшав навіть, адже це добре, значить він почувається комфортно? Це ж вона постійно сидить на дієтах, щоб залишатися стрункою?
Виявляється, Вова не такий мішок, як вона думала раніше. І він теж має свої амбіції щодо відпочинку, роботи, будинку. Дивно якось думати про це тільки зараз. Адже здавалося, що його все влаштовувало.
Потім чоловік з другом пішли проводжатись. Христина швидко повісила пальто у шафу, взуття залишила у коридорі. Лягла на диван, відкрила книгу на випадковій сторінці та пішла щось готувати на кухню. На столі не було ні порошинки. Сміття чоловік забрав із собою.
Коли Володимир прийшов додому, на нього чекав сюрприз. На вогні готувалася вечеря, абсолютно твереза дружина мала настрій «з вогником». Христина весь вечір усміхалася чоловікові і вирішила «по секрету» йому розповісти, що хотіла б кудись поїхати у вихідні. Удвох. Бог із ним, з ремонтом. Все життя попереду. Їм потрібно більше часу приділяти одне одному. Коротше кажучи, вечір удався на славу.
Христина зробила собі якісь висновки. Володимир звільнив для себе кілька годин на тиждень та записався до спортивної зали. Його старання приносили плоди, і Христину почало тягнути до чоловіка з новою силою. Через якийсь час він звернувся до дружини з розмовою.
— Слухай, а чому ти не пішла того дня, коли я тебе просив? Думала, коханку приведу, так?
Христина миттю змінилася у обличчі. Як її розкрили, вона ж робила все, як у книжках пишуть!
— А чому ти так вирішив, Вово? З чого ти взяв?
— Так, знаєш, ми півгодини ще з Дімою язиками чесали біля під’їзду, поки таксі чекали. А потім я приходжу, гляди, а ти вдома. Ну, думаю, зараз буде мені допит із пристрастю. А ти, навпаки, вся така лагідна.
— Та тому, дорогий мій чоловік, проблеми треба вирішувати у розмові. А не закриватися в собі та думати, що щось зміниться. Ми ж сім’я, завжди зрозуміємо одне одного. Міг би зі мною все обговорити, дивишся, мені б і на балконі стирчати не довелося.
— Наступного разу, чур, я на балконі ховаюсь. У тебе за місяць день народження. А як мені дізнатися, що ти хочеш собі в подарунок? Не маленькі діти, з сюрпризом я точно не вгадаю!
Подружжя посміхнулося і обійнялося. Виявляється, старий розлучений товариш послужив їм дуже хорошим психологом. Виникло взаєморозуміння, та ще й лише за один сеанс.
