Родинні історії

Чоловік запевняв, що у нас немає грошей, тому я маю доношувати старі чоботи

У нашій сім’ї бюджетом займається мій чоловік. Зараз тільки він працює, тому що я сиджу вдома з дитиною. Минув уже цілий рік мого декрету, але ситуація краще не стає. Нам не вистачає грошей, тому доводиться економити на всьому.

Останнім часом ми з Толею стали часто сваритися через гроші. Я не хочу тиснути на нього, але просто не знаю, як жити далі. Попереду зима, а в нас навіть осінніх пристойних речей немає. Все зносилося. Розумію, що якщо зараз чоловік мінятиме роботу, ми залишимося зовсім ні з чим.

Безгрошів’я сильно б’є по ментальному здоров’ю. Намагаюся знайти втіху в дитині, але не виходить. Завантажую себе домашніми справами, щоб просто відволіктися. Ось буквально днями вирішила прибрати у старому комоді, який не чіпала дуже давно. У нижній полиці лежала гора моїх старих робочих паперів, якісь речі чоловіка.

Ось саме серед них я і знайшла їх. Гроші! Цілий конверт з хрусткими купюрами шокував мене. Звичайно, я одразу ж подумала, що Толя весь цей час відкладав гроші із зарплати. Але я навіть уявити не могла, що мій чоловік стане приховувати від мене заощадження нашої родини! Адже буквально вчора він запевняв мене, що грошей немає, тому цього року мені доведеться доношувати старі чоботи.

Спочатку я хотіла зателефонувати до чоловіка і з’ясувати все на місці. Усередині мене розросталося обурення. Чому Толя нічого мені не сказав, навіщо ховав від мене стільки грошей? Адже він знає, що малому потрібна курточка на зиму, нові черевики. Про себе я взагалі мовчу. Навіть на стрижку вже півроку не ходила.

Загалом, я вирішила, що вчиню інакше. Того ж дня, коли чоловік прийшов з роботи додому, я запитала його:

«Толя, може, ти позичиш трохи грошей у когось із друзів? Вдома нічогісінько якісного з їжі, ти ж сам бачиш. Їмо одні макарони з сосисками, хіба так можна?»

Чоловік відповів, що все чудово розуміє, але треба трохи потерпіти до зарплати. І отут я не витримала. Раз не хоче говорити про заначку, я розпоряджуся нею так, як вважаю за потрібне.

Наступного дня я забрала всі гроші та вирушила на шопінг. Насамперед закрила питання з дитячими речами. Потім пішла в супермаркет і поповнила наші продуктові запаси, а то вдома навіть холодильник уже порожній! А потім сходила в салон і привела себе до ладу. Краса!

Тільки коли Толя повернувся додому і побачив, скільки всього у нас з’явилося, тут же побіг до комода. Майже крізь сльози, він закричав:

«Таню, що ти наробила?! Це не наші гроші! Це гроші замовника на будівельні матеріали. Там наших від сили кілька тисяч. І я не хотів тобі їх давати, бо думав зробити сюрприз до нашого ювілею!»

Так, я винна. Але цього не сталося б, якби чоловік мені все розповів із самого початку. Тепер ми дзвонимо всім знайомим, шукаємо де б позичити грошей. Боюся, що доведеться брати мікропозику. А ще я вирішила виходити на роботу. Насиділася я вже у декреті!

Вам також має сподобатись...