Чоловік заявляв, що не може більше терпіти нестерпну розлуку і збирається прилетіти за будь-яку ціну, але є одна неприємність…

Я завжди відбиваюся від нападок найкращої подруги, як могла. Нещодавно розлучена, але все ще в тому віці, який змушує чоловіків іноді кликати на побачення, дарувати букети квітів і запрошувати на вистави.

Я давно вибрала для себе головну стратегію: йти до наміченої мети, будь-що-будь. Через місяць після розлучення, трохи погорювавши, а заодно й оформивши всі документи на залишену квартиру, я вирішила рухатися далі.

Потрібно було морально відпочити від завданої у шлюбі шкоди. Тож вибір припав на сонячну і привітну країну. Все включено, готель 5 зірок, три тижні релаксу на першій лінії.

Переліт, акліматизація і знайомство з сусідами пройшли швидко і дуже успішно. Я купалася, засмагала і ні в чому собі не відмовляла. Чому б і ні, якщо атмосфера просто-таки налаштовувала на потрібний лад.

А місцева кухня, в небачених кількостях, змушувала забути про всі дієти, які тільки отруювали серце і абсолютно не працювали. Через тиждень я познайомилася з місцевим аборигеном.

Це був засмаглий, чемний і дуже симпатичний чоловік без обручки на пальці. Але я була надто обізнана в таких питаннях і вже на другий день знайомства напряму запитала, чи не одружений він.

Річ у тім, що мусульманам заборонено носити золоті прикраси, тож ця безневинна, здавалося б, дрібничка відігравала величезну роль за деяких обставин. Але чоловік чесно зізнався, що дружини в нього немає.

І було в його очах стільки непідробної щирості й прямоти, що я йому негайно повірила. Наші стосунки почали розвиватися ще стрімкіше, ніж я собі планувала, але відпустка, важкий шлюб і почуття новизни зробили свою справу.

Після прильоту додому засмагла, красива і щаслива я ніяк не могла забути свого кавалера. Адже він так багато знав, був чудовим оповідачем, умів готувати і багато де побував. Навіть його акцент мав власну харизму.

Добре хоч обмінялися контактами, щоб навіть далеко одне від одного мати змогу поспілкуватися. За кілька місяців він надіслав мені відео, в якому, стоячи на тлі все ще звабливого турецького синього неба, зізнавався у почуттях.

Чоловік заявляв, що не може більше терпіти нестерпну розлуку і збирається прилетіти за будь-яку ціну, але є одна неприємність. У зв’язку з санкціями та іншими негараздами йому ніяк не вдається замовити собі квиток на літак.

Гроші просто не виводяться з його рахунку. Банк їх далі не пускає. Тож, якщо я все ще вірю у майбутнє наших стосунків, мені доведеться повірити йому на слово. І відправити свої кошти на вказаний ним рахунок.

У мене після розлучення ще залишалися деякі накопичення, але й вони чомусь стрімко танули. Дивна річ, усього за кілька місяців ціни зросли не по-дитячому. Але хіба мрія не варта деяких жертв?

До того ж чоловік рішуче запевняв, що, коли ми зустрінемося, насамперед він віддасть усе належне, не кажучи вже про таємничий обіцяний подарунок. Загалом, наприкінці того ж дня я перевела гроші на вказаний банківський рахунок.

Минув місяць, чоловік перестав відповідати, лише один раз надіслав безглузду картинку з кошеням і побажаннями міцного здоров’я. Ні до чого не зобов’язуюча нісенітниця. Не більше того, а я все чекала.

Незважаючи на подругу, яка посміюється наді мною. Незважаючи на те що грошей уже не залишалося, і треба було або брати кредит, або ж іти на ненависну роботу. Я чекала і вірила в казку, адже коханий – людина слова.

Я це відчувала, і переконати мене в іншому не могла і сотня дурних подружок, які нічого не розуміють. Так, і ще: що ж там за подарунок, який обіцяв її чоловік. Цікаво, просто немає сил!

Подруга все жартувала, що лікуватися буду довго від таких подарунків. Нехай собі жартує. Буде мені розповідати, як спілкуватися з чоловіком. Усе життя пробатрачила на своїй бухгалтерській фірмі. І що?

У відпустку он літала років шість тому. Крім асфальту і власної квартири ні чорта не бачила. Наївна жінка, буде ще мене життя вчити. Ех, ну що за людина-то така?

You cannot copy content of this page