Родинні історії

Чоловік змінився, кинув різко пити, став дітьми займатися, навіть жінці приділяє увагу

Все було досить банально та просто. Дружина почала мені зраджувати. Не бачив для цього жодних причин. На той момент ми були одружені 12 років.

Не вдаватимуся до подробиць. Все обернулося по-іншому. Коли все це почалося, дізнавшись про це, я теж став підшукувати іншу жінку.

Познайомилися ми через сайт знайомств, вона була заміжня, є діти, але в сімейному житті щастя не було, чоловік почав пити і особливої ​​уваги їй та дітям не приділяв.

Ми почали з нею зустрічатися, і в нас все швидко закрутилося, стосунки були ідеальними. Це було просто як у якомусь кіно.

Проте недовго тривала наша радість, її чоловік дізнався про це і наші зустрічі припинилися. Були погрози фізичної розправи на мою та її адресу тощо.

Їй він сказав, що відновлюватиме стосунки, кине пити і так далі. У цей же момент у моєї дружини теж не склалося. У нього, окрім неї була ще жінка, гадаю і не одна.

Я поговорив із дружиною, сказав, що якщо ми будемо далі разом, то ніколи не згадуватиму їй минулого. На тому й вирішили.

Було морально дуже тяжко, пережили якось. Начебто все ніби устаканилося, але я не можу забути ту, іншу, з якою зустрічався.

Ми з нею переписувалися іноді по інтернету таємно, згадували всі наші зустрічі та все добре, що в нас було. З того часу минуло 5 років, і ми не можемо забути одне одного.

Нещодавно ми зустрілися, але ненадовго, час і обставини не дозволяли, вона, як і раніше, одружена, каже, що чоловік змінився, кинув різко пити, став дітьми займатися, навіть їй приділяв увагу.

Але щастя немає, нема почуттів, все якось не так. У мене приблизно те саме. Живемо, не лаємося, їздили з дружиною разом на заробітки за кордон, виховуємо тринадцятирічну дочку, але кохання немає, я почуваюся непотрібним.

Не можу забути своє кохання, ми зараз знову почали спілкуватися по інтернету, виявляється, вона теж не може без мене, ми стали любити один одного ще більше, а всього-то зустрічалися два місяці.

Минуло п’ять років, але ми не можемо забути один одного. Зустрічатися теж практично немає можливості, тому що вона живе за містом і будь-яка подорож до міста не залишиться непоміченою.

До неї я також не можу приїхати. Ніхто нічого про нас не знає, але боюся, якщо все з’ясується, навіть не знаю, чим усе це обернеться для нас. Зараз ми обоє дуже страждаємо і переживаємо.

Я не знаю, що робити далі, жити без неї не можу, і вона без мене не може. Ось така моя життєва історія. Може, хтось щось підкаже чи порадить у цій ситуації.

Вам також має сподобатись...