Більшість чоловіків, коли їхні друзі починають хвалити, чи щось казати про дружин, або приймають це на свій рахунок, або ж роблять таке обличчя, наче це нічого не значить.
Я не відношуся до тих чоловіків які своїх жінок рахують за безкоштовний додаток до кухні. Але так було не завжди.
Ми з мю жінкою всього 4 роки, у нас 2 дітей, заміський будинок, скромний, але комфортний. І так теж було не завжди.
Мене добряче потріпало життя, і взявши да дружину молоду дівчину в 24 роки при моїх то 40, я розумів, що мене чекає. Відступати було нікуди, адже любиш кататися, як то кажуть, люби і санки возить.
Я думав, я просто порозважаюся, та й по тому, порозважалися, моя Маринка чекала на дитину.
Це було спочатку, я вважав, що це її дитина, її проблеми. А потім, потім ця жінка навчила мене таким речам, на які я і уваги ніколи не звертав.
Десь на місяці 5 я зрозумів, що це ми, ми чекаємо а дитину. Що це ми, разом, робимо домашній комфорт, що це ми живемо разом, а не я з нею.
Вона навчила мене радіти першим дитячим крокам, першим “кавеликам” в горщику, до якого ми не могли так довго привчитися.
Показала мені, що таке любов, розумієте, любов, яка не знає меж, яка пробачає, терпить.
Тепер їй не треба просити, щоб я щось зробив, я знаю, що я теж живу в цьому домі.
І вона ніколи не стане казати : “Я в душ, подивися за дітьми, чи допоможи мені з тим чи з іншим”.
Вона це зробить сама, якщо мене не має поряд, а якщо я є, то потреби просити не виникає. Ми навчилися жити на автоматі, і як це не дивно, це круто.
Ми розуміємо один одного, знаємо коли можна дзвонити, коли не можна будити.
І чоловікам, які кажуть, що: “В тебе крута жінка, не те що моя, скажу одне – ви її вибрали, значить це те, чого ви варті”.
