Родинні історії

Чи обов’язково називати свекруху мамою, якщо не хочеться

Мені 26 років, півроку тому я вийшла заміж. Не стомлюватиму вас розповіддю, яке шикарне було весілля (все було досить симпатично, без зайвої помпи), як я раділа і яка красива на мені була сукня того дня (а ось це чиста правда). Так ось, і до весілля, і після у нас із родичами чоловіка не було жодних проблем.

З його батьками ми познайомилися півтора роки тому, дуже добрі, приємні люди. Вони мені одразу сподобалися без застережень. Мешкають вони за містом, на пенсії, тримають господарство. Купили синові квартиру в місті, спершу для навчання, а потім він знайшов непогану роботу і таке інше, ну ви знаєте, як це буває.

Кілька місяців до весілля ми жили у чоловіка, і все було справді чудово. Іноді ми гостювали то в його батьків, то в моїх. На самому весіллі не було жодних інцидентів, стандартна офіційна частина із РАГСом та пристойні «гуляння» після.

Так от, я, як і личить вихованій людині, називала свекра зі свекрухою завжди на ім’я по батькові. Так мене в школі вчили, і інакше я якось не можу. І до весілля все було з цим чудово. Але ось на самомий урочистості мама чоловіка підійшла до мене трошки п’яненька і сказала так, просто:

«Ну чого ти, Алінко, мене гукаєш так офіційно? Клич мене тепер мамою, а я тебе донькою називатиму».

На той момент я не звернула на це уваги. Думки були десь далеко, а ще я помітила веселі нотки в її голосі і, звичайно, я погодилася. Ну а що, не чужі люди. Але мама в мене одна, як я можу називати іншу людину таким теплим словом, навіть якщо проти самої людини я нічого не маю?

Якийсь час після весілля ми з батьками чоловіка не бачились. Відпочинок, побутові справи та інше. Але вирішили ми зробити ремонт, і чоловік запропонував пару днів пожити у його мами, щоб не заважати робітникам. У їхньому будинку місця з головою вистачить, а я й не проти, працюю з дому, чому б і ні.

Нас добре зустріли, накрили на стіл. І тут моя свекруха каже, мовляв, доча, як там справи, чи довго нам ще онука чекати і таке інше в такому дусі. Я навіть не проти розпитувань про онуків, бо від подруг, які раніше одружилися, наслухалася й не такого. Морально готова до цього. Але ці відносини «мама-дочка» вищі за мої сили.

Ну я й відповідаю, ні, мабуть, самі не проти дітей, а там побачимо. І по імені-по батькові, отже, свекруху величаю. Відбувається невелика пауза, зітхання, і мама чоловіка починає довгу тираду про те, що раз у її сина з’явилася дружина, отже, вона вже її дочка автоматично, а вона, відповідно, її мама. Тобто моя.

Я тільки посміхнулася і промовчала. Увечері перед тим, як усі лягали спати, свекруха знову хотіла порушити цю тему, але я була надто втомлена.

Через пару днів я скучила за шкідливою їжею і замовила піцу для всіх. З іншого кінця телефонного проводу пообіцяли, що кур’єр приїде лише через півтори години (за місто ж), і я з чистою совістю почала працювати, а потім пішла до душа. Вийшовши з душу і попрацювавши ще якийсь час, згадала про замовлення. Таймер показував, що минуло кілька годин, а піци все немає.

У будинку, крім «мами», нікого більше не було. Після мого запитання вона відповіла, звісно, ​​так. Був такий. Але вона його прогнала, сказала, що такі тут не мешкають. А чому? Тому що в цьому будинку мій чоловік тільки живе і діти. Всі. Якщо ти себе моєю дочкою не вважаєш — їж або те, що дають, або в ресторані.

Чоловіку я не розповідала про цей випадок до того часу, поки не закінчився ремонт і ми не опинилися у своїй квартирі. Він тільки здивовано плескав очима і навіть не знав, що відповісти. Але я його розумію, я б теж, напевно, була здивована. Так ось.

Незабаром у його матері день народження і нам, звичайно ж, доведеться прийти в гості. Мені не шкода грошей на подарунок, я не така. Просто підкажіть, як мені бути в цій ситуації, пропускати все повз вуха чи справді трохи поскандалити? Адже свою думку я міняти не збираюся. Мати в мене одна, а свекруха – вона і в Африці свекруха.

Вам також має сподобатись...