«З тих пір як невістка забракувала куплений мною подарунок на народження онука, я зовсім відмовилася від ідеї ще хоч щось дарувати цій невдячній дівчині, – гордо заявила Лідія Павлівна своїй подрузі Наташі, – Мені-то і не шкода, ось тільки гордість у мене теж є. Раз сказала, що без моїх презентів обійдуться, так нехай і обходяться».
Я їй що не подарую, всім незадоволена. Жодного разу ще доброго слова в подяку від неї не дочекалася! І столове срібло, що на їх весілля з сином дарувала не сподобалося, і постільна білизна на новосілля не догодила.
А як онук народився, купила йому сорочечку. Гарну таку, блакитну, півпенсії пішло. Так невістка і заявила, щоб я зовсім їм нічого не купувала. Каже, у мене ні смаку немає, ні розуму, зовсім, мовляв, стара не розбирається в тому, що молодій сім’ї потрібно.
А син-то з нею і погоджується. Тільки й підтакує:
«Не витрачайся ти на ці подарунки, мама, у нас все є, а чого немає, то самі купимо».
Наталія Рудольфівна тільки слухала й дивувалася:
«Невже так прямо і сказала про розум?»
«Ні звичайно! Ще б вона мені грубити надумала! Але я-то в інтонації її вловила посил», – хмикнула у відповідь Лідія Павлівна.
Але найприкріше, що тепер, як старша моя теж онукою мене ощасливила, невістка мені дорікати почала, що ось, мовляв, її дитину я більше люблю. А все тому, що я малятку сережки золоті подарувала. На майбутнє, звичайно. Нехай поки у дочки полежать.
Невістка це бачила і скандал закотила, що її синові сорочечка дісталася, а дочці її зовиці коштовності підносять. І це після всього того, що вона мені наговорила за мої подарунки!
Я за ці кілька років, поки Сашенька ріс завжди намагалася порадувати онука. І солодощі купувала, і іграшки. А тут такі звинувачення.
Не знаю вже навіть, як цей конфлікт вирішувати. Не хочу з дітьми сваритися, але і терпіти таких витівок не збираюся.
Може взагалі нікому нічого не дарувати? Або таємні подарунки робити онукам? Спробуй розберися, як правильніше вчинити.