Атмосфера лікарні пригнічувала. Стіни біло-сірого відтінку зовсім не тішили і не заспокоювали.
Олег дивився на стіну і на білі двері. Там, за ними, лежала його 18-річна донька, яка потрапила до лікарні далеко не зі своєї волі. Збив автомобіль, лихий водій був у нетверезому стані. Дівчину на пішохідному переході він зовсім не помітив. А Анастасія, донька Олега, тільки й встигла, що скрикнути від несподіванки. Потім – темрява і тиша у свідомості.
Вона досі не прийшла до тями. Олег примчав до лікарні, щойно йому зателефонували на роботу. Цей дзвін від телефону досі стоїть у нього у вухах. Чути таку новину посеред робочого дня, коли його цього дня ще й підвищили до фактичного начальника відділу, вкрай несподівано. Ніби товстою чавунною сковородою по голові вдарили. В очах попливло, коли лікарі на тому кінці сказали:
– Ваша донька непритомна, але поки що жива.
А далі – все як у тумані…
І ось, він сидить навпроти палати. Навпроти цих біло-сірих стін і навпроти безликих білих дверей. Там, усередині, лікарі борються за життя його доньки. Його Настусі…
Нічого, він зможе покарати цього водія за всією суворістю закону! Тільки не зараз. Треба думати про Настю…
І ось із дверей виходить стурбована медсестра, а поруч із нею лікар. Чоловік середніх років, мабуть, усе своє життя присвятив медицині, по ньому видно. Руки й очі професіонала. Він дивиться в документи і швидко підходить до батька дівчини.
– Ви її родич, вірно? Батько, я так розумію?
– Так, я Олег Володимирович. Як вона?
– Вона? Поки що в критичному стані. Нам терміново потрібно зробити переливання крові. Раз ви тут, то ходімо швидше, почнемо з вас брати проби. Зателефонуйте дружині, ще яким-небудь найближчим родичам Анастасії, щоб вони теж під’їхали. Хоча, думаю, вашої крові буде достатньо.
Вони попрямували в лабораторію. Медсестра дорогою ставила уточнювальні запитання: яка група крові в Олега, паспортні дані і все в такому дусі. Видно було, що медсестра нещодавно почала працювати в лікарні. Можливо, сьогодні її перший “дебют” у ролі помічниці лікаря. От і нервує, все бігає, семенить кудись…
Олег навіть зміг усміхнутися цьому. Але ж Настя теж хотіла раніше, коли маленька була, на медсестру вчитися. Не на лікаря, а саме на медсестру. У початковій школі так передала вчителька. Олег удома доньку й запитав:
– А чому медсестра, а не лікар?
– Бо наша медсестра, тітка Свєта, дуже добра!
Настя мала на увазі шкільну медсестру. Звичайно, адже вона тільки щеплення дітям робила, і для цього забирала їх з уроку. Хто ж таку “рятівницю” не полюбить?
А потім Настя виросла, і її мрія стати медсестрою кудись зникла. Нещодавно, минулого місяця, вона складала ДПА. Ще не всі результати прийшли, а вона он як, під колеса потрапила…
Олег тепер присягався всевишньому, що якщо Настя виживе і не вступить на бюджет до інституту, він оплатить їй навчання, на 4 роки вперед. Заради доньки все зробить, аби вона жила…
Нарешті, взяли експрес-тест. Олег чекав результатів за дверима лабораторії. Тепер він намагався додзвонитися до дружини, до Юлі. Трубку жінка не брала, це насторожило Олега. Може, летить сюди на всіх парах? Мати, як-не-як. Напевно, і до неї Швидка додзвонилася.
Тільки ось уже досить довго Олег сидить у лікарні, а Юля на горизонті так і не з’явилася. Ще й слухавку не бере!
– Чорт, Юлю, ти зараз так потрібна! – пошепки говорив у телефон Олег, слухаючи одні гудки. І де це його дружина прохолоджувалася знову?
Подумати про це Олег не встиг, із лабораторії вийшов спантеличений лікар. У руках він тримав нові папери, що містили інформацію про сумісність крові Олега й Анастасії.
– Олегу Володимировичу, ви тільки не хвилюйтеся… Але згідно з нашими даними, ваша кров непорівнянна з кров’ю Анастасії. Імовірно, вся річ у тому, що ви не є батьком дівчинки…
В Олега кров відхлинула від обличчя.
– Не зрозумів. Цього не може бути! Може, якась помилка?! Я вимагаю переглянути мою пробу або взяти нову!
– Ми розуміємо ваші переживання. Звичайно, медсестра зараз візьме у вас нову пробу. Пройдіть у лабораторію. Олег знову дозволив медсестрі чаклувати над його руками. Потім вона його відпустила, знову сидіти в коридорі. І тоді до Олега дещо дійшло…
Чутки про невірність Юлі ходили завжди. Скільки він не перебував із нею у стосунках, усі твердили, що вона зрадниця. Уся річ у тім, що якщо в маленькому місті якась чутка поширюється, то все, її вже не зупинити ніколи.
– Дівчинка, з якою ти зустрічаєшся, не така, як ти її собі уявляєш! – суворо вимовляла мама Олегові. Це було майже 22 роки тому.
– Мамо, припини. Юля – порядна дівчина. Цього тижня вона навіть на недільну службу, он, до церкви ходила.
– Не вірю! Жодному слову не вірю, що вона така в тебе свята. Мені ось тітка Таня сказала, що її минулого тижня в сусідньому районі з хлопчиком бачили. Син нашого директора заводу! Під ручку ходили.
– Мамо, а ти більше тітці Тані вір. Ні з яким хлопчиком Юля не гуляла, тим більше із сином багатія. Вона недолюблює таких. Розмова
закінчено.
Однак, скільки б Олег не прислухався до свого серця, просто так залишити поза увагою чутки в їхньому невеликому містечку він не міг. Юлі й самій соромно було.
Вона щиро розповіла одного разу Олегу, чому її вважають зрадницею в усьому місті:
– Зустрічалася одного разу я з однокласником в 11 класі. А він – син директриси з моєї школи. Спочатку все добре було. Однокласники посміювалися, ну як завжди: “Тілі-тілі тісто, наречений і наречена”. Ми сміялися з хлопцем, не звертали уваги… Зате на такі жарти звернули увагу вчителі.
Один із них доніс директрисі. Та, звісно, здійняла галас: хто я така, навіщо я без роду й племені її синочкові… А хлопчик цей захищати мене раптом почав. Не на бік своєї суворої матусі став, а на мій.
Я мало дар мови не втратила, коли він мені розповів, як він скандалив удома з мамою. Але ж я знала, що директриса в нас така, жвава жінка. Вона якщо щось хоче, того доб’ється всіма шляхами. Навіть найбруднішими.
Загалом, округа знала, що ми зустрічалися. Все добре було… До школи ходили, як завжди. І настав період річних контрольних. Різко мною зацікавився інший мій однокласник. Просив допомогти, скоро в нас мала відбутися контрольна з математики. Що ж, я без задньої думки запросила його до себе додому.
А потім… здогадуєшся напевно, що сталося. Так цей гад ще й на відео все записав… Відео хлопцеві моєму надіслали. Я не хотіла, правда! Навіть на відео було видно… Але хлопець кинув мене. Як я думаю, це директриса підмовила однокласника так до мене підступитися. Тому що крім мого колишнього тільки вона одна знала про цей ролик…
Перші півроку. А потім я і сама почала помічати, що якось косо в районі на мене поглядають. Подружка мені донесла, що відео в мережу злили! Боже мій! А звідти ж не видалиш ніяк.
Мені б після цієї ганьби виїхати куди-небудь, так куди я поїду… Тут у мене сім’я (вони пробачили мене, змогли), бабуся улюблена на місці спочину лежить. Не хочу я їхати звідси. А чутки відтоді так і крутяться навколо мене.
І шкода Олегу було Юлю. Але одружуватися з нею не поспішав. Перевіряв, чи не бреше вона, що подібна ситуація одна-єдина була? Здавалося йому, що вона не зовсім щиро з ним говорила. Друзі розповідали йому, що на ролику Юля зовсім не дає відсічі, а нібито навіть ініціативу проявляє.
Ролик Олег так і не зміг подивитися, хоча говорили, що його легко в мережі знайти.
“Говорили”, “Розповідали”, “Підказували” – ці слова крутилися в голові в Олега постійно. Але сам він не бачив причин не довіряти Юлі. Ну було один раз – з ким не буває. Тим паче, вона мільйон разів розкаялася за цей вчинок, за свою дурість. Хіба мало, що по молодості буває? Тепер таврувати за проступки до кінця життя?
І Олег зважився – освідчився Юлі. Вони одружилися. У місті ще більше галасувати щодо неї і його стали, але він і на це наплював. А потім, через кілька років, і Настя з’явилася. І вже на чутки Олег зовсім перестав зважати, у нього міцна сім’я, де панує кохання і повага! Які ще зради?
А тепер він сидить у коридорі. Усі ці спогади спливли так чітко, ніби відбувалося все два дні тому. Невже, і справді, Юля його зрадила? Чому лікарі кажуть, що він не може пожертвувати кров для своєї дочки.
Медсестра з лабораторії знову підтвердила, що Олег не може бути батьком Насті. І тут у Олега остаточно опустилися руки. Лікар щось говорив йому про те, що з міського центру Крові запросили вже матеріал, його везуть на всіх парах, але Олег тільки, на все відповідав:
– Так, добре.
Потрібно було додзвонитися до Юлі. Вона точно була мамою Насті. Тільки от, ні бачити, ні чути Олег дружину не хотів.
“Зрадниця! “- думав Олег.
– Значить, не дарма про неї все місто язики чеше! Боже мій, це що, я в такому разі – підкаблучник і баран?
Олег сидів і чекав, коли Насті стане краще. Нарешті прибігла і Юля. Вона тут же кинулася до нього:
– Олеже, де Настя?! Я їхала з іншого кінця міста, всі затори зібрала, і як на зло забула телефон в офісі!
– Он, там, – махнув втомлено Олег, – Насті потрібна кров. Знайди хірурга в сусідньому кабінеті, він тебе проведе.
Юля тут же кинулася до потрібного кабінету. Нічого не сказати: дочку вона любила сильно, і налякана була до тремтіння в колінах. Раптом Олегу захотілося поїхати з лікарні.
Незрозуміла сила підняла його і потягла до виходу. Потім ця сила посадила його в автомобіль і повезла до мами – єдиної людини, яка розуміла Олега, крім Юлі.
– А я казала тобі, що вона легковажна вертихвостка! – зробила висновок мати, коли Олег розповів їй усе, що дізнався і про що він думав.
Звичайно, він думав, що мама почне критикувати Юлю, але не так різко.
– Боже мій, та вся сім’я над тобою ще тоді сміялася, а зараз ти паче буде.
– Ну, якщо сім’ї не розповідати про все, то не буде сміятися. – похмуро зауважив Олег, крутячи в руках чашку з чаєм.
– Ні, а ти що, хочеш, щоб ця… залишилася безкарною? Її треба теж присоромити, а ще, якщо можна, грошей стягнути з неї! Ти стільки років ростив не свою дочку! Тобі належить матеріальна компенсація за моральну шкоду.
– Мамо, ти говориш дурниці. Яка моральна шкода? Я Настю люблю більше за всіх на світі, а ти про шкоду говориш! Як же так про улюблену дитину можна? А сама-то Настя, твоя улюблена онучка, чи не так?
– Улюблена. Але, як ми з тобою розуміємо, чужа. А чужі не повинні бути в сім’ї! Не місце їй поруч із тобою.
І тут Олег задумався. 18 років він ростив чужу людину. Але як рідну! Як рідну, як свою! Так, думка про зраду дружини не давала спокою. Зрештою, значить, вона могла періодично зраджувати його досі, без задньої думки, сподіваючись, що він дурненький і неуважний, нічого ніколи не помітить, і не дізнається.
Але це один бік питання. Інший – де в цьому всьому винна Настя? Як їй розповісти новину про те, що її справжній батько – не він? Це буде зрада. Вона вважатиме насамперед зрадником свою матір.
“Юля з Настею – не розлий вода. Я не можу зруйнувати ці стосунки. І потім. Як Настя спілкуватиметься зі мною, після того, як дізнається, що я їй чужий? Я можу прийняти її, по-іншому я не уявляю свого життя. 18 років вона була мені рідною дочкою, і як була нею, так і залишиться.
Тільки… Невже мені так і доведеться жити з цим тягарем? Мовчати, поки не прийде мій час? Треба з Юлею поговорити, чи що, про це, хоча б так душу відвести…”
Олег думав багато. Сидів на маминій кухні й дивився в одну точку, на годинник на стіні. Він ішов, як йому здавалося, повільно. А виявилося, що він просидів у матері з чашкою недопитого чаю вже понад три години.
– Олеже, ну чого ти сидиш на місці! Я вже встигла в магазин сходити! – бурчала мати, яка зайшла у квартиру з величезними продуктовими пакетами.
– Я не скажу нікому, що Юля мені зрадила. – твердо сказав Олег, проігнорувавши мамини слова.
– Чого? Ти що в мене, рогоносець якийсь? Та ти хіба такий? – мати починала нервово посміюватися. Я не дозволю. Прямо сьогодні ти поїдеш додому, і спочатку скажеш Юлі, що подаєш документи на розлучення, а потім, коли Настя прийде до тями, розповіси все, що дізнався…
– Ні, – перебив матір Олег, – Мамо, я сам буду вирішувати, як мені жити. Я, звісно, боюся, що ти всьому місту розтріпаєш про цю несподівану новину, може, навіть уже розтріпала, але я прошу тебе, щоб поменше чуток. Настя – моя рідна донька, а Юля – моя дружина вже як двадцять років. Нічого в нашому житті не зміниться. Зараз важливо Настю витягнути з того світу, а потім уже все інше.
Олег не став слухати побоювання матері. Вона метушилася навколо нього в передпокої, поки він взувався, говорила, що йому ще раз треба все обміркувати, що не можна жити під одним дахом зі зрадниками, що його самого душитиме правда.
Олег намагався не заглиблюватися в сенс маминих слів, але він розумів, що так і буде. Мама в нього завжди права була.
Він поїхав у лікарню. Настю перевели в палату інтенсивної терапії. Туди навіть пустили Олега, як батька дівчинки.
“Мабуть, не всі ще знають, що ми чужі люди”, – подумав він, коли чергова медсестра відвела його в палату.
Поруч із Настею сиділа Юля. Виглядала жінка не дуже добре, зате донька спокійно лежала непритомна, і здавалося, що вона просто спить.
– Олеже, де ти був? Я дзвонила тобі стільки разів… – втомлено сказала Юля.
– Шукав кров. Моя не підійшла Насті, – одразу сказав Олег, але Юля навіть не помітила підступу.
– А… У мене взяли. Виявилося, що й донорська не підходила. Боже, наче всі соки висмоктали… Он, пляшку води дали, щоб я водний баланс відновлювала…
Юля подивилася на доньку. Помовчали. Потім вона продовжила:
– Зате в Насті все добре. Сказали, жити до ста років буде. Кістки вправили, які треба було. Залишиться в лівій нозі металевий стрижень поставити, і заново з ним навчитися ходити, і все, як новенька буде… А що з тим покидьком за кермом який був, Олеже?
– Не знаю. Я не дзвонив у поліцію. Думаю, його затримали.
– Ну гаразд, завтра набереш.
Олег так і хотів поговорити з дружиною про те, що він дізнався від лікарів, однак коли він дивився на Юлю, серце в нього кров’ю обливалося: вона була дуже втомленою. Теплі почуття знову взяли гору над суворою правдою, і він звернувся до дружини ніжним голосом:
– Люба, поїхали додому. Що тут сидіти? Тобі потрібен відпочинок.
– А якщо вона прийде до тями?
– Тоді ми тут же приїдемо. Поїхали, рідна.
Він обійняв дружину, яка встала. Так, в обнімку, вони й вийшли з лікарні.
Минуло кілька тижнів. Настя, звісно ж, прийшла до тями. Тепер її життю нічого не загрожувало. Батьки були задоволені і чекали якнайшвидшої виписки Насті. Не чекали її виписки одні тільки люди – родичі Олега.
Мати не змогла дотриматися обіцянки і вже за кілька днів після аварії Олегу почали телефонувати різні родичі: тітки, брати, двоюрідні сестри, навіть деякі племінники. І у всіх одна стратегія: умовити Олега на розлучення. От наче їм не було чим зайнятися!
Олег відповідав стабільно на всі нападки: дружину не кину, дочку теж. У відповідь над ним сміялися, по-різному обзивали і називали, говорили, що він терпила та інше.
Для чоловіка, це удар по самооцінці. Але Олег і не хотів з’ясовувати подробиці зради дружини, поки Настя в лікарні. А на розлучення без з’ясування стосунків подають тільки козли.
Незважаючи на поліпшення у здоров’ї Насті, Юля місця собі не знаходила. Вона по п’ять разів на день дзвонила в поліцію зі спробами з’ясувати, що там зі злочинцем і як скоро відбудеться суд над ним.
Юлю нібито позбавили життя, вона тільки й могла, що дзвонити то в лікарню, то в поліцію, при цьому кусаючи губи до крові від стресу.
– Юлю, тобі потрібно заспокоїтися. З Настею все гаразд, а цього негідника посадять рано чи пізно, в’язниці він не уникне.
– Олеже, ти не розумієш! Це ж моя донька! Я переживаю, хочу як краще…
– Це і моя дочка теж! – почав Олег, але тут же зупинився. Помітив, як Юля здригнулася, коли він це вимовив. Тепер не було сил чекати.
– Чи не моя?
– Твоя, звісно, ти чого! – зі слабкою посмішкою відповіла Юля.
– Так? А чому тоді мені в лікарні сказали, що моя кров не може підійти Насті? Чому лікар сказав мені, що я не можу бути її батьком?!
Юля уважно подивилася на Олега. Напевно, вона й не очікувала, що одного разу саме за таких обставин, її звинуватять у зраді. Це було несподівано, і Юля не знала, що відповісти. Натомість продовжив говорити розлючений Олег:
– Як ідіота мене в цій лікарні виставили! Родичі всі на сміх підняли, коли дізналися! А все через що? Через те, що ти 19 років тому зрадила мене! І через стільки років, я дізнаюся правду! Ми жили душа в душу, а тепер…
– І тепер нічого не зміниться. Або, звісно, ти можеш піти на поводу у родичів, я нічого не маю проти…
– Ти не заперечуєш своєї зради, Юлю? – надломився голос в Олега.
– Ні. Вона була. Один єдиний раз. Я переспала з твоїм начальником, Олеже… – сльози почали котитися по щоках у жінки. – Щоб тебе по службі підняли… пощастило, що він ще схожий на тебе, тому зовні не можна сказати, що Настя не твоя дочка.
– З моїм… Чого? З начальником?
– Так! Пам’ятаєш, ти казав мені, що тебе погрожували звільнити?! А чим би ми платили наші кредити, іпотеку? Моїх би грошей не вистачило! А твій бос завжди на мене задивлявся… Ось я і вирішила в такий спосіб зберегти тобі місце. Для мене це було неважко, я ж заради тебе на це пішла, заради нашої сім’ї! Тільки не думала я, що саме його насіння в мені розквітне… ну, що ж поробиш тепер.
Хочеш, розлучися зі мною. Я не проти.
Олег довго думав. Він навіть і не здогадувався, що його дружина могла “врятувати” його таким чином. На душі було все одно неприємно, але в чомусь Юля мала рацію.
Якби 19 років тому його звільнили, то їх би вигнали зі щойно купленої квартири, адже платити було б нічим. Тоді їхня сім’я зруйнувалася б ще швидше.
Однак Олег прийняв остаточне рішення: він пробачить цю зраду Юлі. Нехай усі кажуть, що хочуть! Настя, як була його дитиною, так і залишиться, нічого не зміниться. А родичі…
Ну, на те вони й родичі, щоб кістки всім перемивати. Нехай кажуть, що хочуть. Він один знає, що всіма своїми принципами пожертвувала дружина, щоб ось так йому допомогти.
Юля намагалася не повертатися до цієї розмови. Видно було, що їй важко в минулому далося це рішення, і в сьогоденні вона картає себе за зраду. Можна було по-різному вчинити, але зараз, 19 років потому, думати про це нерозумно.
Головне зараз – прийняти цю думку, навчитися жити з нею. І не зламати життя Насті, коли після її відновлення доведеться розповісти всю правду…
