Не знаю чи поможе, але вже 5 ніч підряд я про себе кажу такі речі, і намагаюся пояснити тим, хто поруч.
Віруючі, хто вірить в Бога, хто вірить в мир. Згадайте, де ви були не праві, де дарма кричали на дітей, а іноді, за невеликі шкідливі вчинки навіть могли, як то кажуть “для профілактики” дати під одне м’яке місце”.
Зараз, хочеться забрати дітей, пригорнути їх до себе поближче. Не відпускати, взяти не себе їхні страхи і думки.
Молімомся. Хто як вміє. Молімося, просімо пробачення, просимо миру над головою, тиші, просимо гарних новин, і тільки усвідомивши, справжні цінності цього життя, можна нарешті знайти спокій.
Спокій буде, мирне небо буде. Просто, треба молитися, своїми словами, просити Бога, не просити, щоб краще жилося, а мабуть-таки просити в Господа сили, витримки, розуму, для того, щоб вистояти, щоб навчитися чинити правильно, щоб навчитися співчувати. Пам’ятаймо, ми в руках Господа.
