– Забери до себе матір! – тон Стаса був майже наказовим. – Адже в такому-то будинку ви точно зможете знайти для неї місце!
– Розпоряджатися чужою власністю – поганий тон, – зауважила Ольга.
– А я хіба розпоряджаюся? – іронічно поцікавився молодший брат. – По-моєму, я просто прошу. По-родинному.
– Добре, а я просто відповідаю. Причому вкотре. Теж по-родинному, – у тон йому відповіла Ольга. – Ні, Стасе, не заберу.
Очі Стаса недобре примружилися, він зціпив зуби й кулаки і вперив у старшу сестру спопеляючий погляд.
– А чому раптом це?
– Тому що, по-перше, у неї є своя законна житлоплоща, а по-друге, вони з Ігорем погано ладнають, – відповіла Ольга.
– То, значить, ви житимете, як куркулі, у цих хоромах, а нам із матір’ю ти пропонуєш тулитися в однокімнатній квартирі? – наїжачився брат.
– Повторюю. Однокімнатна належить мамі, і вона, судячи з усього, почувається там цілком комфортно. Що ж до тебе, то ти вже дорослий хлопчик. Питання зі своїм житлом ти маєш вирішити сам.
– Я і намагаюся його вирішити! – огризнувся Стас.
– Але не за наш з Ігорем рахунок, будь ласка, – холодно відгукнулася Ольга.
Поки Стас міркував, що відповісти, жінка продовжила:
– У тебе була своя квартира. Якби ти її не розтринькав, то зміг би продати її, узяти іпотеку і купити точно такий самий будиночок, як у нас.
– Не починай, га? – поморщився Стас. – Мені мати всю голову тією квартирою проїла, а тепер ще й ти…
– Так це ж правда, Стасе! – підвищила голос Ольга. – Ти профукав своє житло!
– Це не твоя справа, Олю! Досить уже! Профукав і профукав. Що без толку воду в ступі товкти?
Стас відійшов до вікна, ненадовго задумався і раптом якось знітився.
– Я життя нове хочу почати, а мені навіть дівчину привести нікуди…
– Ну це вже, як ти сам сказав, не моя справа, – зауважила Ольга. – Ти не інвалід, а дорослий здоровий хлопець. Хто тобі заважає взяти себе в руки і вирішити своє житлове питання?
– Ти заважаєш! Я тебе по-людськи прошу взяти матір до себе і залишити мені ту квартиру! А ти…
– Це мамина квартира, – твердо сказала Ольга. – З якого це переляку ти збираєшся виселити її з власної квартири?
Стас мимоволі втягнув голову в плечі.
– Не на вулицю ж я її жену… – пробурмотів він.
– Ну що ж, спасибі й на цьому! – іронічно відгукнулася Ольга.
Повисла невелика пауза, а потім жінка неголосно сказала:
– Стасе, ти з дитинства пропускаєш усі мої поради повз вуха, а потім вимагаєш від мене допомоги. Ти сам винен у всіх своїх проблемах! Якщо тобі не терпиться влаштувати особисте життя, влаштуйся на роботу з хорошою зарплатою і зніми квартиру. Якщо твоя Дульсінея теж працює, разом ви з часом придбаєте і свою житлоплощу.
Стас підійшов до сестри майже впритул:
– Значить, ви житимете в такому палаці, а я платитиму шалені гроші за оренду? – прошипів він. – Дякую, сестро, за пораду… Та ну тебе!
Молодий чоловік відпустив на адресу Ольги кілька образливих епітетів, вийшов на ґанок, роздратовано пересмикнув плечима і попрямував до зупинки.
***
Стас і Ольга виросли у двоповерховому особняку в СМТ поблизу обласного центру. Коли з життя пішов батько, матері стало складно утримувати будинок, ділянку з садом і великим городом. Тож вона продала його, а на ці гроші придбала собі, доньці та сину по однокімнатній квартирі в місті.
Ольга невдовзі вийшла заміж за Ігоря, у якого була своя двокімнатна квартира. Її житлоплощу вони здавали в оренду, а жили в Ігоря. Одного разу на сімейній раді подружжя вирішило продати свою нерухомість і купити невеликий будиночок у котеджному селищі.
Сказано – зроблено. Зараз Ольга та Ігор були власниками компактного одноповерхового будинку.
У Стаса життя склалося далеко не так райдужно, як у сестри. Він погнався за легкими грошима, влип у шахрайську схему, залишився зрештою без того, що мав, і змушений був переїхати жити до матері.
Півроку тому молодий чоловік познайомився з Галею, яка приїхала в їхнє місто з села. Одружуватися з нею він поки що не планував, але й упускати не хотів. Варіант, який запропонувала Стасу старша сестра, був найоптимальнішим, найнадійнішим, але, на його думку, занадто довгим.
Молодий чоловік хотів усього й одразу. Крім того, він боявся, що вродлива Галя в будь-який момент піде від нього до хлопця, якому пощастило, до кого-небудь зі своєю нерухомістю і машиною. Цього він допустити не міг.
Увечері цього ж дня Стас зустрівся з Галею в кафе. Побачення не склалося з самого початку. Незважаючи на всі спроби молодої людини розважити її, дівчина виглядала відстороненою і поводилася досить холодно.
Стас несміливо простягнув руку і торкнувся зап’ястя коханої.
– Галю, ну що з тобою? – м’яко запитав він.
Галя м’яко вивільнила свою руку, з докором подивилася на Стаса і закусила губу:
– Стасику, чому ти завжди уникаєш розмови про оформлення наших із тобою стосунків? – запитала вона.
Стас ледь утримався від того, щоб не закотити очі. Ну ось, знову вона починає…
– З чого ти взяла? – запитав він.
Галя зітхнула і сумно подивилася на нього:
– Може, ти не впевнений у своїх почуттях до мене? Так скажи про це зараз!
– Та крім тебе мені ніхто не потрібен, Галю! – палко вигукнув Стас. – Та ти чого це? У нас же все нормально з тобою було…
– Нормально? – усміхнулася дівчина. – Тобто, по-твоєму, тулитися по кутах, як школярі, – це нормально? Якщо тебе все влаштовує, то мені таке життя набридло!
Дівчина знову зітхнула і після невеликої паузи продовжила:
– Ось дивись, Стасе. По-перше, жити, не оформлюючи стосунків, аморально. Мене, наприклад, це дуже сильно гризе і бентежить. Невже тебе це не хвилює?
– Дуже хвилює! Галю, ти тільки не переживай, у нас усе буде! Цього тижня вирішу питання з роботою, потім ми з тобою одразу ж знімемо житло, підемо в РАЦС, і все в нас буде добре.
Стас уважно подивився на подругу.
– І все-таки, чого це ти раптом запанікувала?
– Ось ми й підійшли до “по-друге”… – Галя зніяковіло посміхнулася. – Річ у тім, Стасе, що я зробила тест, і в нас буде дитина.
Стас сторопів, він очікував усього, але тільки не цього.
– Оце так… – нарешті вимовив молодий чоловік. – Ух ти…
– Ну тепер-то, я сподіваюся, ти призначиш дату нашого походу в РАЦС? – тон молодої жінки став вимогливим.
Стас постарався взяти себе в руки:
– А давай… Раз така справа, то давай завтра вранці й подамо заяву?
– Давай! – розплилася в усмішці Галя.
Після кав’ярні Стас проводив подругу до гуртожитку, а потім повернувся додому і поставив матір перед фактом:
– Завтра Галя переїжджає жити до нас.
– А чи не занадто ти квапиш події, синку? – похитала головою Зінаїда Петрівна. – Ти добре знаєш Галю? Я, наприклад, бачила її всього три рази. А ти впевнений у ній?
– Мені крім неї ніхто більше не потрібен, – твердо відповів Стас. – Крім того, у нас скоро буде дитина.
– От як? – запитала мати.
Її голос звучав спокійно, але Стас прекрасно розумів, що все, що відбувається, їй не дуже-то й подобається.
– А жити ви де плануєте? – продовжила мати.
– Ну… Поки тут… У нас… – невпевнено сказав Стас. – А потім будемо знімати квартиру.
Невпевненість у голосі сина і його поведінка насторожили і стривожили Зінаїду Петрівну. Проте вона заперечувати не стала.
“Хто знає, може, він дійсно стане розсудливим і почне жити як нормальна людина”, – думала вона.
Наступного дня Стас і Галя справді вирушили до РАЦСу і подали заяву. Потім молода жінка виписалася з гуртожитку і з речами переїхала до майбутнього чоловіка.
Зінаїда Петрівна раділа за сина і сподівалася ужитися з невісткою. Однак радість її була недовгою, Стас і Галя жили на всю котушку, регулярно влаштовували галасливі гулянки і поводилися як повноправні власники квартири.
– Галю, а ти за дитину не боїшся? – запитала якось втомлена від гулянок Зінаїда Петрівна.
– А що їй станеться? – байдуже знизала плечима молода жінка.
І веселе життя продовжилося.
Якось Зінаїда Петрівна поскаржилася на Стаса і Галю Ользі:
– Не хочу, звісно, наговорювати на сина, але іноді мені здається, що вони просто виживають мене з квартири, – зітхнула вона в слухавку. – Може, ти з ним поговориш і вплинеш на нього?
– Та як можна впливати на дорослу людину? – відповіла Ольга. – Він тут недавно до мене підкочував із проханням прихистити тебе, поки він у твоїй квартирі влаштовує особисте життя.
– Навіть так? – Зінаїда Петрівна була неприємно здивована.
– Ага…
Трохи згодом Ольга додала:
– Але ти дивись, мамо. Якщо тобі з ними зовсім нестерпно, приїжджай до нас хоч зараз.
Зінаїда Петрівна міцно задумалася, Галя їй не подобалася, і залишати їх без нагляду не хотілося. Однак жити з ними в однокімнатній квартирі й надалі було неможливо, тож жінка зібрала речі й перебралася до доньки.
Ольга тепло зустріла матір, але братові вона трохи згодом все-таки зателефонувала.
– Ти що твориш?! – обурилася вона.
– А що таке, Олю? – запитав Стас.
Його голос звучав розв’язно і не дуже тверезо.
– Через тебе мати змушена поневірятися по кутках. Тобі не соромно?
– А чого це мені має бути соромно? – засміявся молодий чоловік. – Вона ж у тебе зараз?
– Так.
– От і добре. Ніхто її не виганяв, вона сама вирішила перебратися до тебе. Ну що ж, так тому й бути!
Стас перервав розмову і закрутив в обіймах Галю, вони обмивали від’їзд Зінаїди Петрівни до пізнього вечора.
Совість Стаса абсолютно не мучила, навпаки, він був щиро радий тому, що все склалося саме так.
“У нашому світі потрібно вміти крутитися”, – думав він. – “Або ти з’їси, або з’їдять тебе, іншого не дано. А всі ці родинні почуття – це просто сентименти”.
Молодий чоловік був щиро переконаний у своїй правоті. Але одного разу, коли до одруження залишалося менше тижня, він повернувся з роботи раніше, ніж зазвичай, і почув голос Галі. Жінка настільки захопилася телефонною розмовою з подругою, що не почула, як він увійшов.
– Ой, Олесю, хочеш жити, вмій крутитися! Я пожила в гуртожитку, знаю, як це, і більше туди не повернуся. Свого даху над головою я доб’юся будь-що, ця халупа однозначно буде моєю…
Вона помовчала кілька секунд, а потім розсміялася:
– Ой, Олесю, та він простак, яких світ не бачив! У цьому плані мені з ним пощастило, так! Його обвести навколо пальця – це все одно, що обдурити дитину… Ну як, що далі? Вигадала про дитину, значить, вигадаю про те що втратила її, справ-то… Ну а ти чекай біля моря погоди… Самій треба всього домагатися, Олесю!
Тут Стас увійшов до кімнати, Галя побачила його й осіклася. У слухавці пролунало кілька стурбованих “Алло”, а потім зв’язок перервався.
Галя спробувала було щось сказати, але Стас жестом зупинив її.
– Не треба, Галю. Слух у мене хороший, я все чув. Коментарі, думаю, тут зайві.
– Та ти все не так зрозумів! – пролепетала Галя.
– Я, можливо, і простак, яких світ не бачив, – невесело усміхнувся Стас. – Але, думаю, я все зрозумів правильно. Ти не чекаєш на дитину, весь цей час крутила мені мізки. А все через цю, як ти висловилася, халупу…
Обличчя Галі пішло плямами.
– А тебе хіба не вчили, що не можна підслуховувати чужі телефонні розмови?! – вигукнула вона. – І що тепер? Велиш мені вимітатися?
– Так.
– Господи… Та здався ти мені зі своїм сараєм однокімнатним! Я сама піду!
Галя швидко зібрала речі, не минуло й десяти хвилин, як її й сліду не стало.
Стас важко опустився на стілець і глибоко задумався, а подумати було над чим. Через кілька хвилин він набрав матір.
– Мамо, я це… – почав він. – У нас із Галею все. Я її вигнав, тому що вона мене обдурила. Коротше, з’ясувалося, що вона не чекає дитину, і ми не будемо розписуватися… Загалом, довга історія.
– Співчуваю, – холодно відгукнулася мати. – А від мене ти що хочеш?
– Це… Ти… Приїжджай додому, га? – зніяковіло пробурмотів він.
Зінаїда Петрівна повісила слухавку і повернулася до Ольги, яка в цей момент перебувала поруч.
– Він вигнав наречену і кличе мене назад, – усміхнулася вона.
– Ось воно як… – відгукнулася Ольга. – І що ти думаєш?
– Поїду.
– Думаю, ми з Ігорем поїдемо з тобою, – запропонувала Ольга.
Зінаїда Петрівна проти не була.
Стас дуже здивувався, коли побачив, що разом із матір’ю приїхали сестра і свояк.
– Не дивуйся, брате, – сказала Ольга. – Ми тут як група підтримки.
– Група підтримки? – розгублено пробурмотів Стас.
– Щоб попросити тебе звільнити житлоплощу, – промовив Ігор.
– Гей, ви чого? – запротестував Стас. – Ви так жартуєте, чи що?
– Зовсім ні, – твердо сказала Ольга. – Вимітайся!
– Це не твоя квартира! – наїжачився Стас. – Яке ти маєш право розпоряджатися моїм майном?
– Не твоїм, а моїм, – тихо заперечила мати, яка досі мовчала. – Більше терпіти твої закиди і чекати, коли ти подорослішаєш і навчишся відповідати за свої вчинки, я не можу і не хочу.
Стас обвів родичів поглядом, вилаявся і почав збирати речі.
Зараз він знімає кімнату на околиці міста, затаїв на близьких образу і ні з ким із них не спілкується.
