Завжди думала, що в мене є друзі, але минуле літо показало, що всі друзі лише до того моменту, поки щось можуть отримати для себе. Мої регулярно отримували безплатно, з виїздом додому, стрижки та святкові зачіски, про гроші я і не заїкалася.
Так сталося, що в травні місяці я вирішила переклеїти шпалери в спальні своєї двохкімнатної квартири. Купила шпалери, матеріали, найняла людей, які перетягнули всі меблі зі спальні у вітальню.
Там, звісно, вийшло звалище, але кілька тижнів – нічого, можна пожити і так. А через день я потрапила в лікарню, де пробула майже три тижні. Гроші, що відкладала на ремонтні роботи, витратила, а ще чекала дієта, лікувальний масаж і відновлення.
Із друзів у лікарню до мене приходили тільки двоє, але після лікарні додому завітав багато хто, інші телефонували. Усі зітхали і співчували, дивлячись на розруху в моїй квартирі, і всі говорили, що допоможуть мені доробити ремонт.
Таких “охочих допомогти” набралося аж шестеро. Я дуже раділа, що в мене дійсно хороші друзі. За тиждень лікарка, у якої я спостерігалася після лікарні, запропонувала мені безкоштовну профспілкову “палаючу” путівку в санаторій для відновлення.
Але я відмовилася, сказала, що не можу підвести друзів, які хочуть мені допомогти і тому, поїхати не зможу. А “друзі” не поспішали. Спочатку то один, то інший віддзвонювалися, що сьогодні чи завтра надто зайняті.
Двоє періодично розповідали, що хочуть прийти неодмінно разом, а в них ніяк не виходить. Весь липень місяць я була у відпустці, але навіть вийти відпочити в парк не могла.
Бо “друзі” призначали все нові й нові дні та години візиту. День міг початися з чийогось дзвінка і я навіть у магазин вийти боялася, щоб не змусити чекати довгоочікуваного помічника.
Так відпустка і пройшла. У серпні я вирішила просто переставити меблі назад в обдерту кімнату. Зрозумівши, що ніхто по-дружньому не допоможе, запропонувала за це двом хлопцям гроші.
Вони прийшли, перетягнули стіл і книжкову шафу, узяли гроші і перед тим, як перетягнути диван-ліжко, вийшли по пиво. І, мабуть, заблукали… Пізніше я вирішила, що вони навіть поставили мене в телефоні в “чорний список”, щоб якось випадково не зателефонувати.
Загалом, чекаю тепер зарплати, щоб найняти вже не друзів, а чужих людей, перенести диван і шафу, а про шпалери не хочу згадувати до наступної відпустки.
Якщо дружба не проходить таку елементарну перевірку на міцність, то чи потрібні такі друзі взагалі? Можливо, варто розраховувати тільки на себе?
