День міг початися з чийогось дзвінка і я навіть у магазин вийти боялася, щоб не змусити чекати довгоочікуваного помічника. Так відпустка і пройшла…

Завжди думала, що в мене є друзі, але минуле літо показало, що всі друзі лише до того моменту, поки щось можуть отримати для себе. Мої регулярно отримували безплатно, з виїздом додому, стрижки та святкові зачіски, про гроші я і не заїкалася.

Так сталося, що в травні місяці я вирішила переклеїти шпалери в спальні своєї двохкімнатної квартири. Купила шпалери, матеріали, найняла людей, які перетягнули всі меблі зі спальні у вітальню.

Там, звісно, вийшло звалище, але кілька тижнів – нічого, можна пожити і так. А через день я потрапила в лікарню, де пробула майже три тижні. Гроші, що відкладала на ремонтні роботи, витратила, а ще чекала дієта, лікувальний масаж і відновлення.

Із друзів у лікарню до мене приходили тільки двоє, але після лікарні додому завітав багато хто, інші телефонували. Усі зітхали і співчували, дивлячись на розруху в моїй квартирі, і всі говорили, що допоможуть мені доробити ремонт.

Таких “охочих допомогти” набралося аж шестеро. Я дуже раділа, що в мене дійсно хороші друзі. За тиждень лікарка, у якої я спостерігалася після лікарні, запропонувала мені безкоштовну профспілкову “палаючу” путівку в санаторій для відновлення.

Але я відмовилася, сказала, що не можу підвести друзів, які хочуть мені допомогти і тому, поїхати не зможу. А “друзі” не поспішали. Спочатку то один, то інший віддзвонювалися, що сьогодні чи завтра надто зайняті.

Двоє періодично розповідали, що хочуть прийти неодмінно разом, а в них ніяк не виходить. Весь липень місяць я була у відпустці, але навіть вийти відпочити в парк не могла.

Бо “друзі” призначали все нові й нові дні та години візиту. День міг початися з чийогось дзвінка і я навіть у магазин вийти боялася, щоб не змусити чекати довгоочікуваного помічника.

Так відпустка і пройшла. У серпні я вирішила просто переставити меблі назад в обдерту кімнату. Зрозумівши, що ніхто по-дружньому не допоможе, запропонувала за це двом хлопцям гроші.

Вони прийшли, перетягнули стіл і книжкову шафу, узяли гроші і перед тим, як перетягнути диван-ліжко, вийшли по пиво. І, мабуть, заблукали…  Пізніше я вирішила, що вони навіть поставили мене в телефоні в “чорний список”, щоб якось випадково не зателефонувати.

Загалом, чекаю тепер зарплати, щоб найняти вже не друзів, а чужих людей, перенести диван і шафу, а про шпалери не хочу згадувати до наступної відпустки.

Якщо дружба не проходить таку елементарну перевірку на міцність, то чи потрібні такі друзі взагалі? Можливо, варто розраховувати тільки на себе?

You cannot copy content of this page