Моєму чоловікові не подобається моє ім’я та по батькові. Я дізналася про це тільки зараз, через чотири роки нашого спільного життя. Виявилося, що я тезка його класної керівниці. І батьків у нас із нею звуть однаково.
Спершу я здивувалася, яка дурниця. Невже дорослий чоловік може реально звертати увагу на таку дрібницю? Виявляється, навіть дуже. У нас із ним спільний бізнес, тож у присутності співробітників часто з’являємося удвох.
Звісно, всі знають, що ми чоловік і дружина, але свої емоції від сторонніх ми суворо приховуємо. Я до свого чоловіка звертаюся тільки на ім’я, іноді на ім’я-по батькові, а от він до мене… Якраз про це я нещодавно і задумалася.
Виявилося, він намагається називати мене стандартним “дорога”. Виходить якось дивно. Несправедливо. Начебто б він начальник, а я всього лише його “дорога”. Хоча починали ми разом, і я не з тих жінок, які чекають вдома.
Спершу я подумала, а чи не влаштувати мені вдома розмову з цього приводу, але потім вирішила вчинити м’якше. Стала називати його “чоловік”. Якесь знеособлене слово, але що поробиш.
Його реакція проявилася десь дня через два. Він сам, під час обідньої перерви, торкнувся цієї теми. Запитав, чи все між нами добре і що це за звернення таке до коханого чоловіка.
Я висловила свою претензію, і він нарешті мені відкрився. Розповів про класну керівницю і свою “алергію” на моє ім’я. Виявилося, він, коли дізнався, як мене звати, навіть не хотів починати зі мною стосунки. Через ім’я!
Воно викликало в нього внутрішню огиду, бо в дитинстві та жінка вже дуже багато крові йому зіпсувала. Він був кволою дитиною, яка, втім, добре вчилася. Діти не хотіли дружити зі “слабаком”, але він умів домовлятися.
Він легко давав списувати найпопулярнішим дітям, щоб вони просто його не чіпали. І справи в принципі йшли добре. Але ось, якось раз ця його керівниця помітила, що твір практично в половини класу написано як під копірку.
Далі залишилося просто з’ясувати, у кого з дітей, які написали його, були найвищі оцінки. Той, отже, і є автор. Вона підняла галас, поставила всім двійки і весь урок капала дітям на мізки, що списувати недобре.
Адже так вони ганьблять своїх батьків, країну і взагалі всіх на світі. Але діти сприйняли це так, що мій чоловік розповів, що давав списувати. Інакше як би вона здогадалася? Після цього до нього ставлення було однозначним.
Він став відщепенцем, ніхто з ним не спілкувався, не грався і не кликав на перерву. Діти досить злопам’ятні, і в них дуже добре працює сарафанне радіо, тож так до мого чоловіка ставилися аж до випускного класу.
На зустріч випускників він зі зрозумілих причин ніколи не ходив. Як ви можете зрозуміти, ім’я своє я змінити не можу. Та й не збираюся цього робити. Я взагалі ніколи не замислювалася на такі теми.
І мені взагалі дико, що мозок мого чоловіка працює в такому напрямку. Спробувала згадати знайомих чоловіка. На думку спав хлопчик, який жив по сусідству. Це не викликало в мене абсолютно ніяких емоцій.
Порадила чоловікові пригадати інших жінок із моїм ім’ям. Невже ніхто з них не викликає позитивних емоцій? Можливо, вийде налаштувати себе на асоціацію з ними, а не зі своєю шкільною вчителькою.
Але ні, виявилося, чоловік уже пробував, і в нього нічого не вийшло. Мабуть, ця скалка в’їлася дійсно глибоко. Не те щоб я вважала, що ця проблема здатна якось серйозно вплинути на наше життя, але осад, звісно ж, залишився…
