Свекруха кинула на кухонний стіл аркуш із зошита в клітинку, заповнений акуратним почерком, прямо поверх яскравого дитячого малюнка.
— Разом одинадцять тисяч двісті гривень, — крижаним тоном промовила Тамара Петрівна, схрестивши руки на грудях. — І це я ще зробила вам знижку як своїм.
Для Ольги цей момент перекреслив усе те хороше, що роками вибудовувалося в їхніх стосунках.
Ще три дні тому Тамара Петрівна буквально не відривалася від телефону, благаючи привезти п’ятирічного Дениска до неї в Ірпінь на вихідні. Вона скаржилася на дзвінку тишу в чотирьох стінах і м’яко дорікала невістці за те, що та «ховає дитину».
Ольга здалася, поступившись вмовлянням чоловіка Ігоря, який щиро вірив, що його мати просто скучила. Вони привезли сина, залишили повний холодильник продуктів і поїхали на вихідні, сподіваючись вперше за довгий час просто виспатися.
Забирати дитину приїхали в неділю ввечері. Дениска вже сидів у коридорі в куртці, притискаючи до себе плюшевого зайця, а на порозі їх зустріла Тамара Петрівна з кам’яним обличчям і готовим рахунком.
— Мамо, це що, такий жарт? — Ігор розгублено крутив у руках аркуш паперу. — Які п’ятсот гривень за годину? Ти ж сама просила його привезти!
— Просила, бо сподівалася на елементарну повагу, — відрізала свекруха, не дивлячись на Ольгу. — Я витратила свої вихідні.
П’ятниця ввечері, субота, неділя. Разом двадцять дві години активного догляду, якщо відняти час, поки він спав. П’ятсот гривень за годину — це стандартний тариф хорошої няні в Київській області.
Плюс двісті гривень за ліки від тиску — ваш син влаштував істерику в магазині, у мене підскочив тиск, довелося бігти в аптеку. Чек на «Каптопрес» я додала.
Ольга відчула, як всередині все стискається від образи. Перед поїздкою вона особисто привезла свекрусі три пакети продуктів: фермерську телятину, фрукти, дорогі йогурти.
— А продукти, які ми вам привезли, ви теж включили до рахунку? — тихо запитала Ольга.
— Продукти пішли на оплату комунальних послуг, — парирувала Тамара Петрівна. — Вода з бойлера лилася рікою, світло горіло у всіх кімнатах, телевізор із мультиками не вимикався. Я пенсіонерка, у мене немає зайвих грошей, щоб оплачувати ваші сімейні потреби.
Моя сусідка Галина за таку саму роботу з чужими людьми бере втричі більше, тож скажіть «дякую» за знижку.
Як з’ясувалося пізніше, саме ця розмова з сусідкою-нянею й підштовхнула Тамару Петрівну до «монетизації». Та присоромила її: «Діти на тобі їздять, безкоштовно вихідні отримують, поки ти здоров’я псуєш!». І літня жінка вирішила заявити про свої права на оплату.
Ігор стояв, розгублено переводивши погляд з матері на дружину. Він спробував взяти матір за руку, але та різко відсунулася.
— Мамо, ну припини. Ми ж сім’я. Ти ж завжди казала, що онук — твоя головна радість.— Радість, яка вимагає колосальних зусиль, синку, — різко перебила його Тамара Петрівна. — Будь-яка праця має оцінюватися. Хочете відпочивати удвох — платіть. Або самі сидіть з дитиною. Гроші чекаю на картку до завтрашнього вечора.
Вдома Ольга влаштувала чоловікові серйозну розмову. Вона категорично відмовилася платити свекрусі за «бабусину любов».
Ігор опинився між двох вогнів: він розумів абсурдність вимог матері, але боявся затяжної боротьби. Потай від дружини він все-таки переказав матері половину суми — п’ять тисяч шістсот гривень, сподіваючись тихо зам’ ти конфлікт.
Але таємницю довго не приховаєш. Через тиждень Ольга заглянула в онлайн-банкінг на сімейному планшеті й побачила переказ на ім’я Тамари Петрівни з приміткою «Мамо, це поки що частина, решта — пізніше».
— Ти серйозно платиш їй за те, що вона побула бабусею? — Ольга втомлено опустилася на стілець. — Ти розумієш, що тепер ми купуємо її увагу до власного онука?
— Оля, я просто хотів, щоб у домі був спокій! — почав виправдовуватися Ігор. — Їй важко жити на одну пенсію, вона себе накрутила. Невже ці гроші варті того, щоб ми тепер ходили ворогами?
— Ці гроші варті того, щоб ми навчилися поважати себе, — відрізала Ольга.
Розв’язка цієї історії настала ще через два тижні. Тамарі Петрівні раптом захотілося влаштувати генеральне прибирання на дачі під Києвом.
Їй потрібно було вивезти на звалище старий диван, перетягнути важкі мішки з сухими гілками та розібрати завали в гаражі. Сама вона з цим впоратися не могла і, за звичкою, зателефонувала синові.
— Ігорю, треба терміново поїхати на дачу цієї суботи! — бадьоро наказала свекруха у слухавку. — Погода хороша, треба диван викинути, гілки спалити, гараж звільнити. Роботи на цілий день, бери Ольгу, разом швидше впораємося.
Ігор уже відкрив рота, щоб погодитися, але Ольга спокійно забрала в нього телефон, увімкнула гучний зв’язок і відповіла:
— Тамара Петрівна, добрий день. Ми б із радістю, але у нас субота — єдиний вихідний. Перенесення меблів і прибирання гаража — це важка фізична праця. За нашим сімейним тарифом це коштуватиме чотири тисячі гривень за робочий день Ігоря, плюс моя допомога — ще дві тисячі.
І, звісно, компенсація за бензин до дачі й назад. Без передоплати на картку ми виїхати не зможемо.
У слухавці запала довга, гнітюча тиша.
— Що ти таке говориш, Оля? — нарешті обурено видихнула свекруха. — Я ж мати твого чоловіка! Мені важко, спина болить! Яка там оплата? Ви що, родинні зв’язки на гроші міняєте?
— Ми просто користуємося вашими ж правилами, Тамара Петрівна, — спокійно відповіла Ольга. — Будь-яка праця має оцінюватися, пам’ятаєте?
Наш вихідний день коштує саме стільки. Або наймайте вантажників за оголошенням, або оплачуйте наші послуги за тарифом. Вирішуйте.
Свекруха в люті кинула слухавку. На дачу їй довелося наймати місцевих робітників, що обійшлося їй дорожче, та й контролювати їх довелося самій.
Минуло три місяці. Тамара Петрівна більше не дзвонить із вимогою привезти Дениска і не кличе сина на допомогу. Через спільних родичів вона поширює чутки про те, як невдячний син і «зла невістка» обібрали її й залишили без допомоги на старості років.
Ігор досі переживає цю сварку, але Ольга впевнена у своїй правоті: якщо стирається межа між безкорисливою сімейною допомогою та холодним розрахунком, то платити за рахунками повинні обидві сторони.
