Родинні історії

Діти не приїхали, 70-річний ювілей провела на самоті

Тамара Андріївна п’ята годину поспіль сиділа у дворику і про щось розмірковувала, глянувши кудись у далечінь. Сьогодні її ювілей, але на обличчі ні радості, ні наснаги від передчуття святкування цієї події.

Вона вже знала, що на неї чекає: лише ще один самотній вечір з дієтичним пирогом, дбайливо приготовленим медсестричками. Так вона святкувала свій день народження вже третій рік із того моменту, як її сюди відправив рідний син.

У пам’яті виринали картинки з минулого. Ось вони із сином за чаєм обговорюють доцільність переписати на нього квартиру. Ось вона підписує документи і чекає, доки дбайливий син зі своєю родиною переїде до неї.

А ось і сварка із дочкою, яка була проти такого рішення. «Мамо, навіть не думай! Ти що не знаєш нашого Кирила? Він як отримає квартиру, миттю тебе в богадельню здасть!» — спогади кружляли в голові Тамари Андріївни, а по щоці градом котилися гіркі сльози від того, що все так і обернулося, як віщувала дочка.

Годинник пробив шосту годину, персонал пансіонату робив плановий обхід. Настав час вже повертатися всередину. Тамара Андріївна неквапливо піднялася на другий поверх, відчинила двері своєї палати і мало не обомліла від подиву! У тісній кімнатці метушливо складала речі її молодша дочка Кіра, а на столі красувався букет її улюблених тюльпанів.

Сльози знову градом покотилися з очей нашої героїні. Але цього разу вона вже плакала від щастя.

Коли пристрасті вщухли, донька пояснила мамі, що не могла знайти її раніше. Брат поїхав за кордон, і від нього вже кілька років ні слуху ні духу. А квартиру продав, новим господарям про матір, звісно, ​​не розповівши. От і довелося самій шукати по всій області.

Закінчивши розповідь, Кіра піднялася з дивана і попрямувала до виходу. Тамара Андріївна розгублено подивилася їй услід. Вже біля самих дверей дівчина розвернулася і з усмішкою промовила: «Ну що сидиш, поїхали додому!»

Вам також має сподобатись...