– Ви не підкажете, де тут офіс продаж? – Запитала Олександра, зупинивши зустрічного перехожого.
– Офіс ? – Літній чоловік зробив здивований вигляд, а потім показав праворуч: – Так це туди йди! Туди!
– Дякую Вам! – Кивнула дівчина і попрямувала далі.
Незабаром вона дійшла до триповерхової будівлі, де розташовувався потрібний офіс. Щоправда, купувати чи продавати щось вона тут не збиралася. Піднявшись на ганок, вона відчинила важкі двері і ввійшла всередину. У коридорі було похмуро та порожньо.
– Ви до кого? – звернувся до відвідувачки охоронець.
– Мені у відділ кадрів, – відповіла вона.
Незабаром вона постукала у двері, де мала дізнатися про вакансію.
– Так, ми Вас приймемо на роботу, – сказала жінка, одягнена у строгий костюм. – Сподіваюся, зі шваброю та ганчіркою Ви впораєтеся.
– Звичайно, – сказала з усмішкою Олександра.
Весь вечір вона крутилася і не могла заплющити очей. Завтра вона мала одягнути робочий халат, рукавички і мити підлогу в тому самому офісі, куди вона прийшла сьогодні. Десь за стіною лунали голоси. «Знову лаються», – зазначила про себе дівчина, почувши лайку сусідів у гуртожитку.
Через якийсь час вони припинили шуміти, і вона поринула у глибокий сон. Ранок настав швидко. Не встигнувши поснідати, молода панночка закрила кімнату і вискочила кулею на зупинку, що була навпроти її гуртожитку. У маршрутці було дуже тісно та душно. Олександра розстебнула кардиган.
Сонце вже світило по-літньому, тож можна було сміливо ходити без верхнього одягу. Звичайно, мама не радила їй цього робити зараз. Ще рік тому дівчина перехворіла на запалення легень, а тепер захворіла її мама. Олександра дуже засмучувалася, адже грошей на лікування мамі не було де взяти.
– Здрастуйте! – Привіталася вона, увійшовши в офіс.
– Що ж Ви так спізнюєтеся, громадяночко? Першого дня прийшли, і вже таке діється, – жартівливо промовив охоронець, який був на своєму посту.
– А тобі, Матвійовичу, яка справа? – відповів несподівано його чоловік, що увійшов слідом за Олександрою.
Підморгнувши дівчині, він пройшов коридором і звернув на сходи.
– А це хто? – Запитала вона в охоронця.
– А це наш начальник, Сергій Юрійович, – поважно промовив той. – Іди вже.
Саша відчайдушно терла підлогу в кабінетах до блиску.
– Діри будуть, не треба так терти, – сказав їй той самий голос.
Молода прибиральниця озирнулася. На неї дивилося молоде симпатичне обличчя. Чоловік настільки був гарний, що Сашка на хвилинку залюбувалася. “Як з картинки”, – подумала вона і почала далі працювати.
– Ой, а хто це у нас тут працює? – Почула раптом вона.
Піднявши голову, дівчина побачила молоду леді у прямій спідниці до колін. Зверху на ній була блузка з рожевої атласної тканини. Довге волосся звисало з плечей співробітниці. Вона здивовано плескала своїми нарощеними віями, дивлячись із глузуванням у бік Олександри
– Здрастуйте, – відповіла їй прибиральниця.
– Здрастуйте, – передражнила її молода дівчина і відчинила двері до кабінету начальника.
Саша розуміла: її робота не така престижна, щоб всі її поважали, але все одно було прикро. Незабаром двері боса знову відчинилися, і звідти вийшла вона.
– Світлано, зачекайте! – гукнув її шеф.
Вона обернулася і повернулася до нього своєю легкою ходою, якій позаздрила б будь-яка, яка не вміє так легко ходити на дуже високих підборах, як ця Світлана. Сашка поспішила піти з коридору, щоб знову не зіткнутися із співробітницею.
Вона закрилася у підсобці і витягла заздалегідь приготовлений бутерброд. Наближався час обіду. Нині працівники підуть до їдальні, а Олександра нарешті відпочине від важкої роботи. У перерві вона набрала номер телефону матері.
– Доню, як ти там влаштувалася? – Запитувала мама.
– Все добре, мамуль. Працюю менеджером в офісі. Зарплату обіцяли гарну, – відповіла їй дочка.
– Я за тебе рада, моя дівчинко. Нехай у тебе все буде!
Дівчині стало не по собі. Вона набрехала матері про роботу. Зізнаватись у тому, що вона якась прибиральниця, дівчина не хотіла навіть рідній людині. Саша хотіла, щоб мама була спокійна і скоріше одужала. Несподівано в коридорі пролунали голоси. Дівчина прислухалася і зітхнула.
Добре, що вона мала місце, де могла сховатися і прийти до тями. Все-таки робота прибиральниці вимагала фізичних та моральних сил. Минуло два місяці з того часу, як Саша прийшла сюди працювати. Якось Сергій Юрійович викликав її до себе до кабінету.
Дівчина не розуміла, чому начальник викликає її, адже вона нічого такого не робила. Побачивши Олександру у себе, шеф запропонував їй сісти на стілець. Вона пройшла.
– У мене є для тебе цікава пропозиція, – загадково почав він. – Річ у тім, що я можу втратити це місце, цей офіс, і ти, Сашко, зокрема й інші співробітники втратите свою роботу. Мій батько змушує мене одружитися. Тільки от одружитися мені ні з ким.
Дівчина здивовано подивилася на нього. Чоловік продовжив:
– Так, так. Питання з весіллям має вирішитися в найближчий місяць. У мене є кандидатки, як наша Світлана, тільки вони мені не подобаються. Очі, як кажуть, заздрять, а руки загрібають, тому пропоную тобі угоду. Я чув, що в тебе хворіє мама. Я можу вирішити твою проблему, а ти допоможеш мені. Стань моєю дружиною. Шлюб фіктивний. Ти отримаєш гроші на лікування і залишишся при роботі, а я не втрачу спадщину від батька.
Олександра мовчала. Їй стало ніяково.
– Знаю, звучить безглуздо, – усміхнувся начальник, відкинувши голову на спинку крісла. – Але подітися просто нікуди.
Вони розписалися, і того ж дня Олександра перевезла свої речі до просторого будинку шефа.
– Тільки прошу тебе, не ходи більше на роботу. Бути прибиральницею тобі не личить, – сказав він.
Дівчина кивнула, не вірячи, що таке взагалі можливе.
– Вітаю, синку! – на сімейну вечерю з’явився батько Сергія. – Гарний вибір. Дівчина, як бачу, не розпещена. Отже, нашому бізнесу вона допоможе, а не розорить його.
Олександра була на сьомому небі від щастя, але не через своє заміжжя, а через те, що мамі зробили дорогу операцію. Жінка раділа за дочку.
– У тебе, як у казці. І принц на білому коні, і щастя, – казала вона.
Якось увечері новоспечена дружина була у дворі особняка, як хтось постукав у ворота. Їй відкрив Сергій.
– Доброго дня, Сергію! – Привіталася Світлана. – Кажуть, ти одружився.
– Так, а що тут такого? – відсахнувся він.
– Просто ти мені обіцяв? Чи вже не пам’ятаєш? Виходить, дарма я стільки витратила грошей, готуючись до нашого весілля? – примхливо хмикнула Світлана.
– Вибач, я не пам’ятаю.
– Гаразд, живи щасливо. Все одно з цією прибиральницею в тебе нічого не вийде, та й шлюб ваш фіктивний, наскільки я зрозуміла, – кинула вона і повернула назад. – Чао, любий!
Олександра так довго не з’являлася в офісі, що вже почала забувати голос цієї дівчини з відділу з продажу. Їй стало не по собі. Вона уткнулася в книгу, вдаючи, що нічого не чула. Із Сергієм у них були різні кімнати. Вони майже спілкувалися одне з одним.
Якось молодик поцікавився, чи не хоче вона подивитися за містом заповідник. Сашка була не проти його пропозиції. Вони їхали машиною. Деякий час пара мовчала. Зрештою Сергій вирішив перервати тишу:
– Скажи, а ти хотіла б десь навчатися? Ну там, здобути освіту, наприклад.
Дівчина із захопленням відповіла, що мріяла вивчитися на ресторанного кухаря. Сергій посміхнувся.
– Я, звичайно, вже помітив, що ти любиш готувати. У мене є чудова ідея зараз. Заїхати в один із ресторанів, бо ми з тобою сильно зголодніємо на природі, – сказав він.
Ще ніколи Олександра не була у ресторані. Подібні заклади вона бачила лише у кіно. Дівчині дуже сподобався заклад, та ще й у компанії людини, з якою вона відчувала себе щасливою. Сидячи за столиком, вона раптом спіймала себе на думці, що їй симпатичний Сергій; симпатичний, як чоловік.
Вечір виявився незабутнім. Вони гуляли заповідником, насолоджуючись свіжим повітрям. Після їхньої зустрічі Олександра не могла заснути. Те, що відбувалося, здавалося їй справжньою казкою. Вранці вона прокинулася від чиїхось дотиків.
– Доброго ранку! – Привітався Сергій, простягаючи їй на підносі склянку напою і кілька ароматних фруктів. – Сподіваюся, сон був міцним після вчорашньої прогулянки?
– Так, дякую, – відповіла вона, потягуючись.
– Сьогодні продовжимо нашу подорож? Є ідея покататися на конях, – усміхнувся Сергій.
Минуло два роки. В офісі всі працювали, як бджілки. Світлана раптом підвела голову від своїх паперів і побачила у вікно пару. Це йшли Сергій та Олександра.
– Дивіться, вона з животом! – ахнула Світлана, затиснувши рота долонею.
– А тобі яка справа? – Сказала поруч колега. – Він давно одружений чоловік. Ресторан їй невеликий подарував. Проґавила ти мужика. Тепер тільки з боку на нього милуйся!
По кабінету пробігся гучний смішок, а Світлана з тугою дивилася в комп’ютер і більше ні з ким не розмовляла.
