– От є ж люди без совісті! – розпалювалася Ніна Борисівна, якій так доречно на очі потрапила зараз її сусідка Лілія. – Користуються чужою добротою і порядністю і плювати їм на інших людей!
Потрібно було терміново з кимось поділитися емоціями, які перли назовні, як дріжджі, що розгулялися.
Ліля намагалася прошмигнути непоміченою повз всюдисущу і скандальну жінку, але в неї це не вийшло.
– Так, що й казати, Ніно Борисівно, невдячна невістка ваша, – погодилася вона тільки для того, щоб відв’язатися від нав’язливої сусідки.
– Та ти навіть не уявляєш, до якої міри! Знаєш, що вона накоїла! Мені, каже, неприємна ваша постійна присутність у моїй квартирі! О, як! Ти розумієш? Їй неприємно! Взяли в сім’ю цю нахабу, покинуту з дитиною, а ця особа тепер заявляє, що їй гидко поруч зі мною перебувати! Та кому вона потрібна була б, розлучена з причепом, якби не доброта мого Дімочки!
– Згодна з вами, Ніна Борисівна. Повністю згодна. Невістка ваша – безсовісна людина. Ви мене вибачте, звісно, але я поспішаю, – намагалася звільнитися від скандальної співрозмовниці Ліля. – Тікаю.
– Та почекай ти. Куди поспішаєш? – неприємно здивувалася Ніна Борисівна, яка тільки-но увійшла в раж.
– У поліклініку. До лікаря записалася. Тож давайте іншим разом поговоримо.
Ніна Борисівна залишилася стояти біля під’їзду свого будинку в певній розгубленості. Вилити емоції, що рвуться назовні, до кінця так і не вийшло.
Вона спробувала додзвонитися до своєї подруги Раїси, але та не брала слухавки. Мабуть, теж уся в справах і турботах була.
– А я зараз піду прямо до неї! Так! До Соньки цієї невдячної, і все їй в очі висловлю. Де це бачено, щоб такою підлістю відповідати на добро!
Ніна Борисівна впевненим кроком попрямувала до автобусної зупинки, щоб поїхати на квартиру до сина і його дружини. Але тут її зупинив чоловік, який повертався з роботи.
– Куди намилилася? – запитав він суворо. – Знову до невістки?
– Так, до неї. Я їй зараз усе скажу! Вона в мене потанцює! Дізнається, як знущатися над гідними людьми!
– Нікуди ти не підеш. Йдемо додому. Залиш ти її в спокої вже! Скільки можна до них лізти? – вимовив чоловік таким тоном, що Ніна одразу підкорилася.
“Завтра сходжу, поки він на роботі буде”, – вирішила жінка.
Розбрат між невісткою і свекрухою стався напередодні. Ніна Борисівна як завжди за звичкою приїхала до них, щоб провідати свого онука Тьомочку. А заразом перевірити, чи все у них гаразд. Адже там жили її син і маленький онук, якого вона обожнювала.
Ніна Борисівна перебувала зараз у довгоочікуваній відпустці і сміливо могла дозволити собі приїжджати до сина в будь-який час. І хоч його постійно не було вдома – Дмитро дуже багато працював, адже тепер на ньому було двоє дітей, Ніна Борисівна знала, чим зайнятися в гостях.
– Софіє, ну як ти тримаєш Тьомочку? Ну ти прям як недосвідчене дівчисько! – обурювалася свекруха, забираючи до себе на руки онука.
– Нормально тримаю. Не чіпляйтеся, краще допоможіть чимось, – втомлено відповідала виснажена безсонною ніччю невістка.
– Так я для цього і приїжджаю до вас – щоб допомогти. Ну кажи, що треба зробити.
– Погуляйте з Іваном, у дворі, будь ласка. А я зараз Тьомку вкладу і сама подремлю хоча б хвилин сорок. І ще – на тумбочці в передпокої лежить список того, що в магазині потрібно купити. Картка там же. Буду вам дуже вдячна, якщо ви зайдете в місцевий супермаркет і купите нам продуктів.
– Ось ділова яка! Вона спати буде, а я і з дитиною погуляй, і продукти їй купи. А потім сумки важкі тягни до вас на п’ятий поверх без ліфта. Ні! Ось із Іваном погуляю і все. І то недовго, мені не можна переохолоджуватися.
А ти,люба моя, спати будеш уночі. І за продуктами сама сходиш, як ми повернемося, – тоном, що не терпить заперечень, видала Ніна Борисівна.
– Зрозуміло. Ну дякую й за це, – відповіла Соня не дуже ввічливо.
Вона прекрасно знала, що свекруха її не любить. І що Ніна Борисівна була проти їхнього шлюбу з Дмитром, своїм єдиним сином.
Коли Дмитро познайомив її з матір’ю і та дізналася, що в Соні є маленький синочок, то, абсолютно не соромлячись обраниці сина, привселюдно заявила, що така невістка їм не потрібна.
– Ну ти як маленький, Дмитре. Яке весілля? Спілкуйтеся, дружіть, навіть можеш пожити з нею якийсь час, якщо тобі так зручно. Але навіщо ж одразу в РАЦС її вести? Подумай, чужа дитина – це не жарт. Це не річ, яку можна віддати, продати або подарувати і забути про неї назавжди.
Це, любий мій, на все життя. Готовий ти взяти на себе відповідальність за виховання чужої тобі дитини? А які в неї гени, ти знаєш? Може, він завтра злочинцем стане? А відповідати тобі доведеться, тому що це ти її виховав.
– Мамо, ну що ти пристрасті якісь говориш. Все у нас із Сонею буде добре. І я вже люблю її сина як свого. Тому, навіть якщо ти будеш проти, ми все одно одружимося. Це моє останнє слово.
Софія бачила, як перекосилося злістю обличчя у майбутньої свекрухи, але про себе подумала про те, який же все-таки Дімка молодець. Таку гідну відповідь дав матері і за майбутню дружину та сина заступився.
Вони одружилися, весілля шикарне робити не стали. Просто зібрали найближчих і посиділи в кафе. Було в Соні весілля з першим чоловіком – і що? За півроку після цього шикарного торжества Софія, яка була вже на великому терміні, спіймала його з сусідкою. І тут же подала на розлучення, навіть не дочекавшись появи малюка. І дурних пояснень зрадника слухати не стала.
У те, що їй пощастить зустріти другого чоловіка, навіть не мріяла. Перший рік після появи первістка навіть не пам’ятала сама себе. Звісно, їй тоді допомагала мама, але образа і біль від зради коханого забирали добру частину її енергії.
А потім, якось гуляючи з Іванком парком, вона попросила приємного молодого чоловіка допомогти їм із поломкою дитячого велосипеда. Коліщатко застопорилося і не хотіло крутитися, а Іван плакав.
Дмитро, а це був він, швидко впорався з проблемою і вже не відходив від молодої жінки. Так і прогуляв із ними всі дві години, весело про щось розмовляючи.
Вони почали зустрічатися. Далеко не відразу, поступово, але Софія все ж повірила в його почуття. Вона зовсім не збиралася вішати на Дмитра свою дитину і навіть не мріяла про те, що молодий чоловік запропонує їй заміж. Але Дмитро по-іншому не хотів.
– Я тебе кохаю, то чого ж нам чекати? Будеш моєю дружиною, все вирішено! – оголосив він розгубленій Софії.
– Навіщо, Дмитре? Нам і так непогано. Подумай добре, адже ти ще такий молодий і досвіду сімейного в тебе немає, на відміну від мене. І дитини від першого шлюбу теж немає. Ми з тобою перебуваємо в нерівних умовах.
Жодна мати не зрадіє такій партії для свого сина. І я прекрасно уявляю реакцію твоєї мами. Тож, перш ніж кликати мене в РАЦС, добре подумай. Ти ще зустрінеш молоду і бездітну. Без сумного досвіду невдалого першого шлюбу.
Софія намагалася застерегти коханого від можливих помилок, але потай все ж таки сподівалася на те, що це і є її доля, і вони з Дмитром будуть щасливі разом.
– Я вже подумав, – твердо відповів він. – Завтра йдемо знайомитися з мамою.
Незабаром після одруження Софія дізналася, що чекає на другу дитину. Це було радістю для всіх, зокрема й для матері Дмитра. Принаймні, вона була вельми задоволена, дізнавшись, що скоро стане бабусею.
Але коли після появи онука свекруха зачастила до них додому, Соня вже не знала, як їй реагувати на зайву опіку і турботу матері чоловіка.
Так, їй було непросто з двома маленькими дітьми. Дмитро постійно був на роботі, її мама теж працювала, до доньки й онуків могла приїхати лише раз на тиждень у вихідні. Натомість Ніна Борисівна була в них мало не щодня.
– Мамо, а тебе тато не загубив? Він узагалі бачить тебе хоч іноді, приходячи додому? – намагався жартувати Дмитро.
– Не переживай за батька. Для нього головне, щоб на плиті вечеря була, та телевізор показував його улюблені канали – про спорт і риболовлю.
– А ну тоді зрозуміло. А то прийдеш якось, а там інша хазяйнує, – продовжував жартувати син.
– Ще чого! Ніяка інша там не з’явиться. Я вмить їй зуби порахую.
Конфлікт, який так розбурхав днями Ніну Борисівну, з’явився не на порожньому місці.
Ось уже третій тиждень поспіль щодня жінка приходила до квартири сина та невістки, де поводилася як удома.
Ніна Борисівна мотивувала свою постійну присутність у них бажанням допомогти. Сама ж поводилася так, що тільки створювала Софії нові проблеми.
І взагалі у невістки з’явилося стійке відчуття, що свекруха приходить до неї не просто так. Шукає, до чого б причепитися, щоб розповісти синові, яку погану дружину він собі вибрав. Жодного разу не похваливши невістку за її важку працю з виховання двох маленьких дітей і створення затишку для чоловіка, свекруха лише критикувала її, не перестаючи. І, як здавалося Софії, отримувала від цього задоволення.
На думку Ніни Борисівни, Соня неправильно прала, не таку їжу готувала – занадто прісну і малокалорійну. Навіть за своїми дітьми невістка доглядала не так.
– Ну ти подивися, у Тьомочки висип якийсь з’явився. Ти, напевно, з’їла щось? Адже знаєш, що тобі не можна нічого, поки ти годуєш, – з досадою висловлювала невістці незадоволена жінка.
– Ну я якось сама з цим розберуся. І що мені можна їсти, а що не можна, не гірше за вас знаю. Я не новачок у цій справі, хочу вам нагадати. Друга дитина в мене, так-то! Не лізьте з порадами, коли вас не просять.
– Що? – втупилася на неї свекруха, яка зовсім не очікувала відсічі.
– А то!
Софія сьогодні була втомленою і виснаженою. Знову ніч минула без сну. Артемка не спав, постійно вередував, у Івана температура піднімалася. Напевно, у садку вірус підхопив. І ось зараз сама присутність і тим паче нотації матері чоловіка їй були нестерпні.
П’ять хвилин тому свекруха завела неприємну для Соні розмову про батька Івана. Намагалася дізнатися, чи допомагає той грошима.
– Ну що ти злишся, Сонечко? Запитання в мене не пусте і не заради цікавості. Я ж маю розуміти, чи вистачає вам грошей. А то мій син цілодобово працює, щоб підняти двох дітей, в одного з яких рідний батько, між іншим, є. І якщо він не дає гроші на свого сина, значить, потрібно його змусити. Через суд!
– Ніно Борисівно, ми не гірше за вас знаємо свої права. І закони теж. Усе, що належить, Іван отримує від свого біологічного батька. Щось ще хочете дізнатися?
– А ти мені не груби. Я запитала, бо маю право знати. А ти, будь ласкава, відповідай.
Свекруха сьогодні не вгамовувалася. Вона ніби поставила собі за мету – вивести Соню з себе. І коли вкотре прив’язалася до неї зі своїми порадами про те, що і як їй потрібно їсти, Софія вибухнула.
– Ідіть-но ви додому, Ніна Борисівна. Користі й допомоги ніякої, а ось голова вже добряче розболілася від ваших моралей і порад, – не соромлячись, промовила невістка.
– Он ти як заговорила! Ти глянь, як осміліла! Усе одразу забула. І як ми її підібрали покинуту з дитиною, і як у сім’ю взяли, прізвище дали, від самотності ганебної позбавили. Нічого не пам’ятаємо тепер, так? Можна матері чоловіка грубіянити, яка тільки добра вам бажає!
Ніну Борисівну так обурило, що невістка виганяла її зі своєї квартири, що вона просто вибухнула. Мовчати було вище її сил, і вона ліпила все, що думає.Спеціально для сайту Stories
Величезним зусиллям волі Софії все ж вдалося не відповісти свекрусі тим самим і мирно випровадити її додому.
А ввечері вона розповіла про скандал Дмитру.
– Дмитре, я довго терпіла витівки твоєї матері, правда! Але далі терпіти немає сил. Поговори з нею. Нехай вона до нас приходить рідше і бажано в твоїй присутності. А то ми, не дай Боже, ще й поб’ємося з нею при дітях. Ось ганьба-то буде.
– Я поговорю з нею. Сьогодні ж. Зараз же поговорю!
Дмитро зібрався і поїхав до батьків. Розумів, що розмова буде серйозною, і вести її телефоном не варто.
– Мамо, ти що витворяєш? – почав Дмитро з порога. – Навіщо ображаєш Соню? Я її кохаю, у нас сім’я, і не треба говорити про те, що ми її підібрали й ощасливили. Що ти твориш? Тобі мало того, що вже було?
– Та я що, синку, я й не хотіла її ображати, – заюлила Ніна Борисівна. – Так ми злегка з нею розійшлися з деяких питань, а вона відразу тобі скаржитися.
– Що? А ну-ка розкажи мені, що ти там влаштувала в невістки? – серйозно запитав батько Дмитра в дружини.
– Та нічого… Що ти так реагуєш? Усе добре…
– Ти, мати, у нас зовсім дурна, так? – чоловік Ніни Борисівни грізно піднявся з дивана. – Ти коли-небудь вгамуєшся? Скільки можна вже маніпулювати людьми? Ти ж усіх Дімчиних наречених розігнала! Тобі ж ніхто не подобався.
Але ж вони були бездітні, молоді. А тобі все було не так і не так. А тепер, коли Дмитро одружився, щасливо живе з Сонею, синочка подарувала, ти взялася за старе?
– Та ні, ну що ти, – розгублено моргала мати Дмитра.
– Я тобі зараз мізки-то на місце поставлю! Бач,ходить вона туди як додому. А вдома – безлад. Краще б за своєю квартирою стежила, та порядок тут навела. Ще раз почую, що ображаєш Соню, не знаю, що з тобою зроблю!
– Так, мамо, сподіваюся, ти все зрозуміла. І на майбутнє тобі скажу, щоб у тебе, так би мовити, питань більше не виникало. Івана я усиновлю і прізвище своє дам, щоб два брати були справді рідними і обидва носили одне, наше прізвище.
– От і правильно, синку, молодець! Повністю підтримую тебе в цьому питанні, – похвалив його батько.
Більше Ніна Борисівна до невістки не ходить. Тільки зрідка, разом із чоловіком. Одну він її тепер туди не пускає.
А Соні це тільки на руку. Від таких свекрух краще триматися подалі.Спеціально для сайту Stories
