Ольга Іванівна часто розповідала сусідам, що її син за кордоном. Це була чиста правда. Багато років тому Іван поїхав із рідного селища на заробітки до Канади і з того часу спілкувався з матір’ю лише телефоном. За цей час він встиг стати чоловіком та батьком чудових дітей. А цього року у Ольги Іванівни нарешті з’явилася можливість побачити рідних на власні очі. Адже син уже забронював квитки.
Як доречно. Адже цієї осені Ольга Іванівна нарешті зважилася на невеликий ремонт у будинку. У цьому їй допомагав сусід. Плату відмовився брати. Тільки обурювався, що синок Ольги Іванівни не бере участі в житті матері.
— Це скільки його вже не було вдома? 20 років?
– Ні що ти. Тільки 15, – відповіла вона сусідові.
— А чого ж матері не допомагає зі своєї Канади?
— Ой, та ти хоч уявляєш, як йому там непросто? Та ще й сім’ю утримувати.
– А чого не приїжджає?
– Так Ваня працює багато. Спершу йому ніколи не було. А потім маленькі дітки з’явилися. Добре, що телефоном їх бачити можу.
Багато сусідів з недовірою ставилися до виправдань Ольги Володимирівни. Бо відчували, що мати не бажає бачити правди: син просто не хоче допомагати їй, як і відвідувати.
Іван неодноразово обіцявся приїхати на свята. І щоразу мати зустрічала Новий рік у компанії сусіда чи на самоті. То робота, то дітей неможливо було вивезти. На цей раз все складалося на користь поїздки. Діти кричали в камеру, що скоро побачаться з бабусею, а син запевняв, що квитки вже заброньовані. Тож треба було готуватися.
Після того як будиночок був упорядкований, Ольга Іванівна зайнялася приготуваннями. Дістала закрутки, купила у сусідки індика на котлети, а в іншої виміняла кролика до столу. Усі вже чули про те, що її син приїжджає зі своєю родиною.
«Приїде Ваня, хоч зможу сусідові віддячити», — мріяла Ольга Іванівна дорогою додому. Вона вже уявляла собі, як гратиме з онуками, як погладить єдиного сина по голові і обійме невістку. Це мають бути найщасливіші зимові свята за багато років.
Увечері того ж дня їй, як завжди, зателефонував син.
– Алло, мам. Загалом, вибач. Але ми не можемо приїхати.
— Щось сталося, синку? — стурбувалася Ольга Іванівна. — У онуків все добре?
– Так, з ними все добре. У мене на роботі завал, не зможу ніяк.
Святковий настрій Ольги Іванівни як вітром здуло. Вона уявила собі, як знову сидітиме на самоті і дивитиметься по телевізору новорічну програму. Щороку одне й те саме. Це вже було занадто.
Ольга Іванівна зрозуміла, що хоч щось мусить отримати від цих свят. Тому вона розповіла синові про ремонт та приготування, які вона встигла зробити. І попросила грошей, щоб віддячити сусідові за допомогу, та й самій щось добре собі купити. Совість сина не дозволила відмовити.
Тож ці свята Ольга Іванівна точно проведе не на самоті. Сусід з радістю погодився допомогти їй із кроликом та індиком. Та й новорічну програму вони тепер дивитимуться по новому гарному телевізору.
