Валя була дівчинкою скромною, поступливою, слухняною, доброю і трохи наївною. Вірила, що всі люди такі самі, як вона. Для кожного знаходила виправдання. Навіть для брата, який її задирав і ображав без будь-якого приводу.
Мама брата ніколи не зупиняла. Мовчки спостерігала за тим, як одна дитина, знущається над іншою. Називала це уроком життя і вихованням волі.
Якщо набридне Вальці знущання брата, то відсіч дасть. А раз не відповідає йому, значить влаштовує все. Щоправда, все це було відмовками для сторонніх. Відсіч братові давати було не можна.
Інакше можна було отримати. Мати не нехтувала фізичними покараннями. Тому Валі доводилося терпіти. Та й соромно їй було на рідного нерозумного брата нападати. Він був ще маленьким і не розумів, що робить.
Десь у книжках вичитала, що на зло злом не можна відповідати, тільки добром. А добро завжди перемагає зло. У тих хто сіє тільки добре, з чистою совістю живе. А Валя дуже хотіла жити з чистою совістю і душею.
– Вальку нещасливе життя чекає, – ділилася мама з подругами, – вона не з доброю душею. Ясна річ чому – у татуся з його матір’ю пішла. Вам збоку не видно, а я то знаю, які гидоти творить дівка, варто тільки очі від неї відвести. – Брехала жінка.
– А ось мій Генка молодець. Завжди знає чого хоче. Не дає себе образити. Тільки на нього сподіватися можна. – Хвалила вона сина.
– Добрий, розумний, хороший хлопчик. З ким, з ким, а з сином мені пощастило.
Щоправда, її слова сильно відрізнялися від істини. Але кому зізнаєшся, що ставлення до доньки зумовлене зовнішньою схожістю зі свекрухою?
Люди біля скроні пальцем покрутять, лікуватися відправлять, засуджувати почнуть. Та й не перша вона жінка у світі, яка відчуває ненависть до своєї дитини через зовнішню схожість з кривдником. Бували випадки й гірші, коли дитина ставала засобом помсти.
Дотягнутися до колишнього чоловіка і його матері жінка не могла. І свою ненависть вільно мимоволі вона спрямовувала на доньку.
Валя й не думала, що маму також дратує в ній наївність і доброта. Ба більше, мама вважає ці якості чимось на кшталт вади. Внутрішнього каліцтва, яке потрібно коригувати. І ось парадокс…
У школі над Валею діти не сміли знущатися. Однокласникам і на думку не спадало ображати дівчинку. Валя бачилася їм легкою, повітряною і ніжною. Совісно було над нею жартувати і користуватися її наївністю.
Дивно це було: чужі жаліють, рідні ображають. Але Валя вголос не нарікала. Образу тримала на самому дні своєї душі. З дитинства вихована на запотиличниках, докорах і наказах, вважала це прикрим варіантом норми.
Лише раз за весь час Валя дозволила собі вільність, вирішивши сказати те, що тримала в серці. Сталося це після того, як молодший брат заради забави відрізав їй волосся, поки вона спала. Генці було тоді п’ять, Валі вісім. Вона вже ходила до школи. Прокинувшись і побачивши, що сталося, розплакалася. Уперше дозволила собі вилити почуття. Мати ж її горе не зрозуміла:
– Подумаєш волосся… Відросте. От у мене зуб випав, це біда. Навіть не подумаю Гену карати. Нічого скиглити даремно і жаліти себе.
– Гену ти любиш більше. – Не скільки вічні причіпки, знецінення засмучували дівчинку, скільки різне ставлення матері. Валі, як і будь-якій дитині, хотілося знати, що мама її любить. Нехай навіть на словах. Хотілося розради.
Мама не стала відмахуватися, як це зазвичай бувало. Подумавши, відповіла:
– Я люблю вас однаково. З тебе виховую господиню, дружину. А на брата не дивись. Він хлопчик, з нього інший попит. Тим паче тобі він молодший брат. Тобі вісім років, он яка велика, а йому тільки п’ять. Ти за нього маєш бути, а не пред’являти мені претензії про те, що когось я люблю більше.
Егоїстка і ледарка. Та не любила б я тебе, давно в ліс відвела. Сказала б , що дитина не послухалася і заблукала, поки по гриби ходили.
Валі чомусь стало соромно після тієї розмови. А мама все продовжувала говорити про те, що Валя невдячна. Непорозуміння, яке не цінує доброго до себе ставлення. Адже її годують, одягають, дають змогу вчитися. А вона ниє через якесь волосся, дурниці говорить.
Далі мати почала перераховувати чого позбулася у своєму житті. Нарікати на те, що не може вставити собі зуби, що доношує старі речі, економить на собі. Що жоден чоловік не хоче пов’язувати з нею свою долю. І, звісно, виною тому діти, а не поганий характер.
– Довела мене все-таки! Ти як твоя бабця, щоб вона перевернулася, тільки про себе думаєш.
Валі мати відчайдушно намагалася прищепити почуття провини. Але разом із ним у дівчинки зростав і страх бути покинутою, вигнаною.
Мало яка дитина не злякається, коли найрідніша людина розмірковує про те, як відвела б своє чадо в ліс на радість вовкам і кабанам. А ще Валі того дня подумалося, що вона недостойна любові матері. І цю саму любов треба домагатися. Щоб одного разу її не позбулися.
Так і минуло дитинство Валі, яка тягнулася до матері, догоджала, не перечила, аби тільки знати, що та її любить і ніколи не відмовиться. Ненависті до брата не відчувала і всі образи йому пробачала.
Та й як відчувати ненависть до того, за ким із дитинства наглядала. На шкоду знанням залишалася вдома, щоб доглядати за ним, вчасно давати ліки, втішати, якщо було потрібно. І на все це Валя знаходила сили, незважаючи на те, що сама була дитиною, якій була потрібна турбота. І дуже хотілося любові.
Ставши підлітком, начитавшись різних книжок, стала мріяти про сімейне щастя.
Генка ж ріс іншим. І міг дозволити собі багато чого. Іноді говорив грубості, чіпляючись до дрібниць. Нічого не вартувало йому прикрикнути на матір. Ніхто не помічав, але він став ставитися до матері так, як та ставилася до Валі. Мстився за сестру.
Мати у відповідь плакала, зі шкіри геть лізла, щоб догодити синові. Нерідко говорила, що Гена її єдина надія, світло у віконці. Валя вже давно не реагувала образою на такі заяви. Їй було шкода матір і грубі слова Гени вона вважала несправедливими. Могла заступитися.
Гена сестрі нічого не відповідав. Давно переріс той вік, коли йому хотілося смикати сестру, псувати її речі, обзиватися і насміхатися. А якось він узагалі розплакався.
Валя спробувавши дізнатися причину, здивувалася:
– Я стільки гидот тобі робив. – Каявся він. – І мені було кумедно завдавати тобі шкоди. І я не розумів, ніхто не зупиняв. Вибач мені.
Валя на нього не злилася. Обійняла у відповідь.
І якось так вийшло, що більше Валя на шкоду своїм інтересам проводила з ним час, то менше Гені хотілося її ображати. Він любив сестру і злився на матір, коли та починала знущатися або принижувати Валю.
Закінчивши школу, Валя влаштувалася на роботу і стала фінансово вкладатися в сім’ю. Мама сприймала це як належне.
Гена ж, закінчивши школу, вступив до інституту. Щоправда на платній основі. Удома мама порушила питання про те, як оплачувати навчання. Їй не подобалося, що син у вільний від навчання час працюватиме.
– Хоч один у сім’ї з мізками, – все не могла натішитися мати. – А з оплатою, як-небудь впораємося. Он Валька працює, я працюю. Підробітки якщо що брати будемо. Твоя справа освіту здобути, решту залиш нам.
Валя теж раділа за брата. Була не проти йому допомагати. Тільки гроші від сестри він категорично відмовлявся брати. Це й послужило початком сварки.
– Валя для себе жити повинна, – сказав він, залишившись із матір’ю наодинці. – І освіту має здобути, життя влаштувати.
Заява сина прозвучала, як грім серед ясного неба. Гена вперше відкрито заступився за сестру.
– Хто Валька? – Розсміялася мати. – Освіта? Їй би мізків, щоб заміж вийти, а не в дівках прожити. Знайти хоч якогось, який заплющить очі на її недоліки.
– А які в неї недоліки? – Цікавився Генка.
Мама продовжила посміхатися, незважаючи на те, що запитання їй не сподобалося. Та й звучало це не як запитання, а як виклик.
– Крім того, що шанує і поважає тебе. – Додав він, не дочекавшись відповіді.
– Чи давно ти став за сестру? Заступаєшся ось. Матері на постійній основі грубиш. Свою матір поважати й шанувати треба.
– Мати так. Але хіба може називатися та жінка матір’ю, що відчайдушно ненавидить доньку? – Запитував у відповідь він. – Та хоч тричі ти стався до мене краще, не заслуговуєш зватися матір’ю.
Від нечуваного нахабства посмішка моментально сповзла з обличчя жінки. Словесний удар від сина був принизливий і несправедливий.
– Здається мені, що Валя, наглядаючи за тобою, часу дарма не гаяла. Пубертатним періодом скористалася.
Такої образи Генка стерпіти не зміг. Розлютився та так, що мало не замахнувся на рідну матір за таке зухвале, мерзенне припущення. Мати ж, помітивши реакцію, продовжила нести гидоти.
Сварка була гучною. Генка після скандалу поїхав. А мати в тому, що сталося, звинуватила Валю.
– Адже через тебе посварилися! Я все чекала, коли гени себе покажуть. І ось показали. Як свекруха моя, спокійно жити не можеш. Мало тебе в дитинстві карала.
Валя слухала матір і не розуміла, що зробила не так. Не розуміла, чим заслуговує на ці звинувачення. А коли мати почала викидати її речі, так і зовсім розгубилася, не знаючи куди податися. Одне лише знала точно – залишатися їй не варто.
Якщо в дитинстві Валя часто вибачалася перед матір’ю за те, у чому була не винна, то зараз і не думала нічого говорити. Щось у душі тріснуло, надломилося, обірвалося. Збувся головний страх. І нехай мати не в глухий ліс її відвела, але все одно, відмовилася від неї. На двері вказала.
І Валя пішла.
Її прихистили друзі. Свєта і Михайло, брат і сестра, прийняли її до себе. Живучи в чужому будинку, Валя переживала про те, що сталося. Дивлячись на сім’ю подруги дивувалася, що стосунки в сім’ї можуть бути іншими. І всіх дітей можуть любити однаково.
Анастасія Петрівна, так звали матір Михайла і Свєти, поставилася до Валі дуже тепло. У відповідь Валя намагалася всіляко догодити. Вважала, що за добре ставлення треба платити. Тому що по іншому не звикла.
– Навіть не думай нас так ображати, – сказала Анастасія Петрівна. – Добрі справи за які платять, стають послугами. У нашій родині є правило – стався до людей так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Що це за допомога така, якщо у відповідь чекатимуть матеріальних подяк?
Гена дізнавшись про те, що мати вигнала Валю з дому, вирішив узагалі перестати з нею спілкуватися. Жінка все повірити не могла, що син, для якого завжди був приготований найкращий “шматок пирога” може так просто від неї відвернутися. І винуватою в цьому вважала саме доньку.
Шкодувала, що в дитинстві ще її не позбулася. На Валю ж вчинок матері подіяв позитивно. Тепер дівчині доводилося думати про себе. І що більше Валя робила для себе, то більше налагоджувалося її життя. Та й Гена не залишався осторонь.
Одне лише засмучувало – думки про матір.
Валя довгий час не могла знайти в собі сили повернутися і поговорити. Вона все намагалася виправдати матір, як і раніше вважаючи, що всі люди добрі.
І одного разу Валя все таки зважилася примиритися. Тому послужили новини, що мама живе погано, стала часто хворіти.
Стоячи на порозі свого будинку, Валя вирішила, що не буде перебирати образи, запропонує допомогу, поділиться радістю про те, що Генка з відзнакою закінчив інститут. Що вона скоро вийде заміж. І треба ж за кого – за Михайла. Свого друга, який був давно в неї закоханий. Саме він і запросив дівчину, коли дізнався, що Валю вигнала мати.
І треба ж ось так склалося… Валя хотіла й Гену з собою покликати, але той категорично відмовився відвідати матір. Усе ще злився на неї, не відповідав на дзвінки. Немов викреслив зі свого життя.
Мама побачивши Валю зовсім не зраділа. І навіть слухати її не стала:
– Ти сина в мене забрала! Не смій сюди приходити. Немає в мене більше дітей.
Коротка фраза розставила все на свої місця. Валя ще якийсь час постояла на порозі. Подумалося їй раптом, що вона завжди була сиротою. Із цими думками й пішла.
На щастя, вдома на неї чекав люблячий наречений, турботлива Анастасія Петрівна, вірна подруга Свєтка і Генка, який збирався повідомити якісь хороші новини.
На неї чекала сім’я, про яку вона так мріяла.
