О 3 годині ночі пролунав телефонний дзвінок. Зазвичай не маю такої звички, брати телефон від незнайомих номерів та ще й в такий час, але щось мені раптом захотілося все ж послухати, хто на іншому кінці проводу.
Жінка, ще б пак, чому я навіть не сумнівалася? Я давно чекала цього моменту, що ж, вирішила вислухати.
-Добрий вечір, Ганно, я Оля, дружина вашого чоловіка. Ви не лякайтеся, це не жарт і не розіграш, просто так сталося, що я при надії, тому телефоную вам попросити, щоб ви нарешті дали йому розлучення.
-Оля, значить, ну добре, Оля, так, а до мене які питання, доречі вітаю вас, стать дитини вам вже сказали? В мене від сина лишилося дитяче ліжечко, можу вам подарувати. Я то тут до чого?
– Я знаю, що ви не даєте згоду на розірвання шлюбу, але подумайте самі, вже нічого не повернеш, у нього інша сім’я, невже ви не розумієте.
-Дорога моя, якби Тарас, я ж сподіваюсь про нього мова йде, так? Так от, якби він попросив підписати мене такі папери, я б не відмовила, я надто себе ціную, щоб бути з людиною, яка мене не кохає.
Але він не просив. Але якщо ви кажете правду, то будь ласка, я згодна розірвати ці відносини хоч зараз.
-Невже ви про мене не знали, не бачили що ваш чоловік пише мені ночами, що затримується на роботі, що став якийсь відсторонений?
-Дівчинко моя, я достатньо прожила на цьому світі, щоб зрозуміти одну істину – треба жити для самої себе. В мене немає ні часу, ні бажання слідкувати за тим, де знаходиться Тарас, якщо він має чим займатися, то і добре.
-Ганно, а не могли б ви, будь ласка позвати його до телефону? -Нажаль ні, Олю, його немає, він поїхав в чергове відрядження, і якщо не до вас, то тоді я вам сильно співчуваю. А тепер дозвольте я буду спати?
На тому кінці телефону почулося схлипування, які десь в глибині душі дуже защемили серце Ганни, але вона спокійно відклала телефон, ввімкнула беззвучний режим і з легкою посмішкою лягла спати.
Нарешті висплюся і ніхто не турбуватиме, прошепотіла перед сном Ганна і поринула у свої солодкі сни.
