Коли діти роз’їхалися на навчання, я з моєю колишньою дружиною зовсім перестали спілкуватися. Ми називали це “добросусідські стосунки”, поки не дійшли висновку, що так тривати більше не може. Було складно почати життя з чистого аркуша, адже в старому будинку я залишив практично все.
Але найважче мені далося готування. Напевно, у 45 років соромно в цьому зізнатися, але трохи готувати я навчився тільки після розлучення. Тривалий час я харчувався бутербродами і пельменями. Навчився робити макарони по-флотськи і кілька місяців тільки їх і їв, поки вони мені не остогидли.
Якби не їдальня, яка була за 20 кроків від місця моєї роботи, я б, напевно, помер з голоду. Та й готувати щось серйозне на одного себе я не бачив сенсу. Коли я познайомилися з новою дівчиною, то зрозуміли, що в нас багато спільного. Наприклад, вона теж не любить готувати.
Річ у тім, що її донька алергік, тож моїй обраниці довелося 17 років готувати окремо: на сім’ю і на доньку. До слова, вона давно розлучена. І відтоді, як донька з нею не живе, зовсім не готує. Напевно, це психологічна травма. Спочатку я думав, що це не стане каменем спотикання, але я помилився.
Ми зустрічаємося вже рік і за цей час навчилися жити на два будинки. У мене в холодильнику завжди є якісь напівфабрикати, ті ж самі вареники і пельмені. Можу нашвидкуруч нарізати бутербродів і навіть пасту болоньєзе. Коли я приходжу до додому до моєї обраниці, у неї завжди кулею покоти.
Ні, нехай, мені продуктів не шкода. Я і сам із задоволенням куплю все, що потрібно! Але ж хтось повинен буде це потім приготувати, а вона ні в яку. Як би я її не просив, як би не натякав. Я б і радий щось смачне приготувати, але ж не вмію. Машину лагодити, меблі майструвати і навіть проводку міняти вмію.
Як би я не старався, несмачно виходить. Моя обраниця харчується здебільшого якимись йогуртами, може спокійно повечеряти сухофруктами з горіхами, зайти поїсти в кафе або купити якийсь сендвіч під час перерви на роботі. Загалом, вона практично нічого не їсть або їсть поза домом. Можливо, тому вона така струнка.
Особисто я не можу повечеряти родзинками і волоськими горіхами, навіть якщо вони будуть з йогуртом. Іноді ми замовляємо доставку: якусь піцу або суші у свята чи вихідні, але так харчуватися просто неможливо. Річ навіть не в тому, що це не завжди корисно, це мені просто не по кишені.
У всьому іншому вона просто жінка-казка, і мені навіть соромно іноді, що я таємно мрію про гуляш або свіжозварений борщ. Домашня їжа мені вже ночами сниться, настільки сильно я за нею скучив, але вдіяти з цим нічого не можу, тому що вона ясно дала зрозуміти, що до плити не доторкнеться.
Уже встигли кілька разів із нею посваритися з цього приводу. І все ж я кохаю її. І навіть, здається, змирився. Проходячи повз ювелірні магазини, я не втрачаю моменту придивитися до каблучок для заручин, але все відкладаю. Не дає мені спокою це питання з готуванням.
Я все сподіваюся, що вислів “люди не змінюються” – це неправда, і в мене вийде якось умовити мою обраницю хоча б навчити мене готувати, адже проблема не в тому, що вона не вміє. Вона просто не хоче! Я б навіть на кулінарні курси пішов, та тільки часу немає зовсім.
