Родинні історії

Донька з онуком їхали до мене у Польщу, перетнули кордон, а за годину мені подзвонила незнайома жіночка

Нещодавно я вмовила доньку з дитиною виїхати з України в Польщу. Сама я вже не перший рік тут. Не скажу, що в мене є для них якісь гідні умови. Але жіноче серце підказує, що головне, щоб донька та онук були в безпеці та спокої.

Я працюю на заводі. Останні два роки ми тут знімали квартиру з двома жіночками, якось налагодили побут між собою. Але нещодавно пані Ірина сказала, що іхатиме до дітей, з роботи звільнятиметься. Я одразу подумала, що як звільниться кімната, то я б забрала туди дітей.

Так ми і домовились. Платити мені тепер в два рази більше, але сподіваюсь донька теж щось зароблятиме і згодом допомагатиме платити за житло. Онук вже у сьомому класі, а це дозволяє матері знаходити час і на роботу.

Я говорила з Олесею, мені здавалося, що ми нормально домовилися про все. В день їх приїзду я взяла вихідний, щоб зустріти, поселити, розказати що і як. Але донька зробила щось, на мою думку, дуже незрозуміле.

Коли вони перетнули кордон вона мені написала, як ми і домовлялися. Через декілька годин мені подзвонили з незнайомого номеру, якась Інна сказала, що везе Ваню і почала розповідати де і коли забрати дитину. Я нічого не розуміла.

Кілька разів перепитувала що і як, а потім попросила дати слухавку Олесі. Інна сказала, що мати хлопчика вже повернулася в Україну, що вона пішла переходити кордон назад, щойно передала дитину. Я повірити не могла!

Ледь додзвонилася до Олесі, запитала, що взагалі відбувається.

-Мам, ну як я поїду з України? Хіба ж я можу залишити тут чоловіка і покинути роботу? Я маю повертатися. Нехай Ваня у тебе побуде, так всім спокійніше. Щойно ситуація з війною стабілізується, зможеш відправити дитину назад.

-Олесю, ти хоч розумієш взагалі, що зробила. Я взагалі-то працюю! У хлопчика є мати і вона має бути з ним поряд.

Але тут розмова перервалася. Навіть не знаю, як розгрібатиму всі проблеми, які звалилися на мою голову. Треба і за житло платити, і на дитину чималі кошти потрібні. А я досі уявити не можу, як завтра піду на роботу, бо ж тепер маю турбуватися про Іванка.

Оце вже виховала собі доньку, нічого не скажеш!

Вам також має сподобатись...