Марію трясло від хвилювання. Зараз вона познайомиться з батьками Вадима. Він єдиний син у родині, і явно буде пильний інтерес до її персони.
І ще вони дуже багаті. Тато власник великої будівельної фірми. Мама не працює, а раніше була вчителем у школі. Вадим працює з батьком.
Хіба могла Марія подумати колись, що познайомиться з таким хлопцем як Вадим? Ні, звісно. Вона проста дівчина з маленького містечка. До Київа приїхала в гості до подруги, і вирішила залишитися. Влаштувалася офіціанткою в ресторан, де і познайомилася з Вадимом. Він із товаришами відпочивав увечері, вона обслуговувала їхній столик. Вадим просто пожирав її очима, а вона червоніла від збентеження. Потім він підійшов до неї, зав’язалася бесіда, взяв номер телефону.
Далі було все як у казці. Величезні букети троянд, подарунки, компліменти. Марія закохалася так сильно вперше в житті.
Розумний, галантний, красивий до неможливості. Ну хто встоїть перед таким? Особливо сильно його здивувало, що в Марії нікого не було до нього. Він захоплювався її невинністю і натуральною красою.
А через місяць оголосив, що хоче одружитися з нею. І готовий представити батькам, як наречену. Це був дуже серйозний крок.
Те, що вона була з простої небагатої сім’ї, він знав, і його це не бентежило. А навпаки, навіть радий був. Казав, що вона не розпещена, буде найкращою дружиною.
Мама Марії раділа за доньку, але дуже переживала – як її приймуть у новій родині…
– Так, Марію, приїхали. Виходь. Виглядаєш ти супер, батькам сподобаєшся однозначно. Така-то красуня!
Марія посміхнулася. Знав би він, як вона хвилюється…
– Мамо, тату, це Марія, моя наречена!
– Дуже приємно, Марійко! Я Наталя Олександрівна, мама цього джентльмена. Це тато – Леонід Геннадійович. Раді познайомитися! Ходімо я вам будинок покажу!
Марії сподобалася мама. Елегантна, красива, доброзичлива. Поки що, принаймні. Кажуть же, що свекруха – ворог невістці. Подивимося, що далі буде. А ось тато здався їй не дуже приємним.
Повний, із червоним спітнілим обличчям і єхидною посмішкою. Зухвало оглянув її з ніг до голови.
Вони обійшли будинок, Наталя Олександрівна показувала, де чия кімната. Інтер’єр вразив Марію. Класичний стиль, але без надмірностей, усе зі смаком.
Вечеря пройшла краще, ніж вона могла очікувати. Ніхто нічого не питав, жартували, сміялися, обговорювали загальні теми.
І ось Вадим оголосив, що вони збираються одружитися. Мама посміхнулася і запропонувала підняти келихе за це.
Весілля призначили через місяць. У красивому дорогому ресторані, на сто осіб.
Наталя Олександрівна допомогла Марійці вибрати вбрання та аксесуари. За цей місяць вони подружилися, часто зідзвонювалися. Марія була в захваті від мами Вадима.
Весілля пройшло на найвищому рівні. Батьків Марії прийняли тепло та дружелюбно нові родичі. Вадим винайняв для них двокімнатну квартиру, щоб було комфортно.
– Доню, я така рада за тебе! Хороший чоловік і свекруха у тебе, аж не віриться, що багаті бувають такі… Батько тільки дивний трохи, але у всіх нас свої особливості. Будь щасливою!
– Дякую, матусю! Мені самій не віриться, що таке можливе!
Але радість була недовгою. Після весілля Вадим різко змінився. Став грубішим, байдужим. Марія не могла зрозуміти причини. Що вона не таке робить? Про це вона спитала прямо.
– Що не так?
– Все так, Марію! Ти тепер моя дружина, навіщо залицятися та бути люб’язним? Цукерково-букетний період закінчився! Почалися стандартні будні дружини успішної людини.
Твій обов’язок – стежити за порядком у квартирі, смачно готувати, виглядати на всі сто, бути завжди веселою та позитивною. Більше мені від тебе нічого не треба. Ах, так. Забув. Подарувати мені дитину, можна двох. Бажано синів.
Грошей я тобі достатньо даю, працювати не треба, займайся будинком та собою. І, до речі, з подругами я не дозволяю бачитися, ні до чого заміжній такі зустрічі.
– Тобі хатня робітниця потрібна була, виходить? Я окрім будинку хочу ходити кудись, бачитися з подругами, що тут такого?
– Я не збираюся платити за приготування їжі та прибирання в будинку. Ти дружина, і це твої обов’язки! І це не жадібність, а практичність. Та й приємніше їсти, коли дружина особисто приготувала, а не чужі люди. Ресторани мені й так набридли вже. А про подруг забудь. Я тепер твоя найкраща та єдина подруга. І мама моя ще, так і бути.
Марія була розгублена. Навіть голос у Вадима змінився… Виходить, він зовсім не такий, яким здавався? Вона ж закохалася, зачарувалася і не здогадувалася, що її життя може змінитися.
Начебто радіти треба, нічого не потребує, гроші є, коханий чоловік… Але щось підказувало, що чекає її підступ. Надто вже все райдужно вийшло, як у казці…
Вадим вдома майже не бував, часто їздив у відрядження. Марія сумувала вдома. Іноді бачилася зі свекрухою, їздили разом до магазинів.
Так минуло кілька місяців.
– Марія, я щось не розумію, чому ти досі не принесла мені подарунок з двома смужками? З тобою все гаразд?
– Вадиме, так буває, чого ти переживаєш? Та й може вдома частіше треба бувати?
– Ну не знаю… Ось тобі гроші, йди перевір, у чому проблема.
Марія обійшла потрібних спеціалістів, здавала тести. Коли її викликав до кабінету спеціаліст, який вивчив її обстеження, вона не очікувала почути таку новину.
– На жаль, у вас виявили хворобу… На щастя, ще нічого не запущено. Ви вчасно звернулися до спеціалістів.
– Яку хворобу? Звідки? Адже мене не турбувало нічого! А як діти? – Марія була в шоці від почутого.
– А ця недуга і не турбує на перших стадіях. А з дітьми доведеться почекати кілька років. Я пошлю вас до фахівця, який розпише ваші процедури. Бажано поспішити.
Марія вийшла з кабінету на ватяних ногах. Їй лише двадцять п’ять років, звідки ця недуга взялася?
Вона вирішила першою розповісти все свекрусі, і поїхала до неї додому. Вадим виявився у батьків.
– Марія? Що сталося? На тобі немає обличчя! – здивувалася свекруха, коли Марія зайшла до хати.
– Я була у спеціаліста. І у мене хвороба…підступна недуга.
– У сенсі? Ти що, занедужала? – Вадим аж схопився зі стільця.
Марія простягла папірці свекрусі. Та уважно вивчила його.
– Жодної паніки. Зараз з цим допомагають. У мене є добрі спеціалісти знайомі, і все буде добре! Не хвилюйся, люба!
Свекруха підійшла до Марії і обійняла її. Та розплакалася.
Вадим невдоволено ходив по кімнаті.
– Дякую вам, Наталю Олександрівно! Я так хвилююся… Що тепер буде? І діток не зможу подарувати чоловіку…
– А що буде? Розлучення та дівоче прізвище! Я одружився з здоровою красивою дівчиною! І що отримав – хвору, яка не подарує мені спадкоємця!
– Вадиме, досить! Ходімо вийдемо, поговоримо. Марія, йди собі чай зроби та заспокойся. Ми зараз повернемося.
Вона махнула головою синові, і вони вийшли на терасу.
– Вадиме, ти що несеш? Вона твоя дружина і хвороба не запущена, з усім можна впоратися. Як тобі не соромно? Вона й так засмучена, а тут ти про розлучення мелеш. Прокинься!
– Мамо, ти не розумієш! Навіщо мені така дружина? Зараз вона почне процедури, скільки грошей піде? І за що мені це все?
– Ти ж кохаєш її, і все пройдете разом! З кожною людиною таке може статися, і що – розлучатися одразу?
– Добре. Я тобі зараз все поясню. Я одружився з нею, бо вона була невинною дівчиною, не зіпсованою. У неї природна краса, без жодних змін. Вона виросла у містечку, де чиста екологія. Діти мали з’явитися на світ красивими і здоровими.
Коли я познайомився з нею, розповів батькові, він сказав – одружуйся з нею, синку, це буде ідеальна дружина. Вірна. Не зіпсована, молитися на мене буде. Мені вона сподобалася, звісно. Але це не означає, що я не мав або не маю інших жінок.
– Ах, батько тобі порадив… Ну, чого від нього можна було чекати? Я то думала, у вас із Марією все взаємно. Ти такий же лицемір, як і він. Мені соромно за тебе.
– Яблуко від яблуньки недалеко падає, чи як там правильно? Так, я такий самий, як батько. Для мене зиск на першому місці. А кохання я і на стороні знайду. І дружину нову знайду. Вони ж сотнями приїжджають у Київ, шукаючи гарне життя. Марії не пощастило, що скажеш. Я розлучусь і крапка, мамо. Дам їй трохи грошей, не такий я й злидень. При розлученні вона нічого не отримає, звичайно.
Так як вікно було відкрито, Марії все було чути. Вона просто застигла від слів чоловіка. Страшних слів…
Вийшла на терасу і вирушила до виходу.
– Марію, куди ти? – свекруха наздогнала її.
– Я все чула, і я згодна на розлучення.
– От і чудово! Говорити нічого не довелося! Не хвилюйся, дам я грошей на перший час, а далі сама якось! – зрадів Вадим, і співаючи пісеньку зайшов у будинок.
– Марія, пробач за сина… Мені соромно за нього, правда! Я тебе не залишу, обіцяю! Покохала тебе як доньку, якої в мене ніколи не було. Поїхали.
Наталя Олександрівна підійшла до машини, відчинила двері для Марії. Та мовчки сіла.
– Отже. Їдемо до вас, забираємо речі, і я відвезу тебе до своєї квартири, вона пуста стоїть. Житимеш там, скільки захочеш. Завтра поїдемо до спеціаліста, почнемо процедури. Все буде гаразд, я тобі обіцяю! І не смій падати духом!
Адже я теж приїхала з маленького села, мріяла стати учителем, знайти тут щастя. Познайомилася з Леонідом, вийшла заміж. Спершу жили добре, Вадим з’явився. А як з’явилися гроші, його начебто підмінили.
Почав гуляти від мене. Я через сина закривала очі, не хотіла позбавляти батька дитини. Та й звикла до гарного життя, чого там ховати. Я маю пристойний запас грошей, я тобі допоможу.
Оплачу все. Хоч у нас і безкоштовна медицина, але коли є гроші, то можна отримувати найкраще, отримувати найкращі. Ти чуєш мене?
Марія кивнула головою. У голові був туман, нічого не розуміла. Стільки поганих новин за сьогодні…
Наталя Олександрівна виконала все, що обіцяла. Марія пройшла курс процедур, із позитивним результатом. Жила у квартирі колишньої свекрухи, з Вадимом їх розвели у короткий термін. Він зник із її життя. Гроші вона відмовилася брати.
Наталя возила Марію на процедури, магазинами, ходили гуляти. Вони стали подругами.
– Ну все, люба, вдало тобі доїхати! Привіт мамі з татом, вони виростили чудову дочку! І пам’ятай, все буде добре!
– Дякую за все! Ви нереальна свекруха, хоч і колишня. І приголомшлива, добра людина! Дай Бог вам здоров’я та щастя!
– Дякую, люба! Я така рада, що змогла допомогти! Так я хоч трохи загладила провину за сина. Ти чиста, добра душа і гідна щастя! А Вадима я вже не виправлю, що виросло, те виросло… Все, твій поїзд оголосили, біжи!
Марія їхала додому та посміхалася. Як же їй не пощастило в коханні, зате пощастило зустріти таку нереальну жінку як Наталя Олександрівна!
І неправду кажуть, що добрих свекрух не буває. Буває! Вона це точно знає! І все у Марії буде добре! Життя продовжується!
