Мама завжди говорила, що не треба вдома прибиратися, поки чоловіка немає. Адже він прийде додому, все прибрано, а він думає, що це містика, тоді він точно не повірить твоїм розповідам, скільки всього ти зробила і як втомилася.
Але треба було вірити її словам, а я жартувала над нею.
Чоловік мені каже, що пізніше мене доїжджає додому, сильніше за мене втомлюється, а як прийде додому, я перед телевізором сиджу.
А тут хто навів лад, попелюшка може? А на мої закиди з приводу того, що я прибиралася годинами і втомилася, він просто розсміявся і сказав, що в нас вдома нема чого прибирати.
Я тут йому сказала, що більше ну прибиратимуся, раз він каже, що нічого тут робити. На третій день неможливо було зайти до туалету.
Диван нагадував шафу в бомжатнику. У раковині не було більше місця для брудного посуду, що вже смердів.
Так минає ще тиждень. На підлогах можна пальцем списати своє ім’я, ось такий пил стоїть. Чоловік мовчить, але з лиця видно, що його буквально розносить від такого безладдя.
Але ж принципи найвищі, він же казав, що я нічого не роблю.
Тут надвечір він прийшов і не зміг більше стримувати себе. Він тихенько підійшов до мене, ніби боявся, що я кинуся на нього з докорами та доказами.
Але я мовчала, він тихенько сказав: «Слухай, може разом, там, це, може, приберемося, а?». Після цього він знав, що брудні шкарпетки не можна кидати на диван, що тарілку за собою можна помити, що в туалеті не можна палити та кидати недопалки на підлогу.
