Я обожнюю свою роботу, але після того, як прийшла нова керівниця – все змінилося. Всі стали апатичними, зникло бажання працювати, кожен буквально рахувати секунди до кінця робочого дня. І причиною тому була саме нова співробітниця.
Її за спиною всі обговорювали й ніхто не казав нічого хорошого. Вона лізла до кожного зі своїми порадами, вважаючи їх єдиновірними. Всі були для неї маленькими дітьми з дитячого садочка, але ж ми всі кваліфіковані спеціалісти й добре знали свою справу. Її постійні коментарі ні про що заважали працювати. Сказати, що її не любили, то нічого не сказати.
Одного разу наш генеральний директор влаштував нашій новій керівниці скандал. Вона прийняла рішення, яке дуже нашкодило репутації компанії. Фактично всі підлеглі раділи й сподівалися, що її замінять, але ні. За кілька місяців добрий і позитивний колектив під її керівництвом перетворився на кодло змій.
Одного разу ми випадково почули як наша мегера з кимось свариться в кабінеті, після чого з нього вискочив молодий хлопець, а коли й керівниця вийшла, то ми помітили, що вона плакала. Звичайно, в неї ніхто нічого не питав. Згодом одна з моїх колег стала свідком схожої картини, але на вулиці. З розмови стало відомо, що хлопець – син мегери, й він майже з нею не спілкується і фактично втік від неї, як тільки це стало можливо, через її характер.
Коли ці чутки розповзлися офісом, то декому навіть стало шкода цю жінку. Що може бути найгірше, якщо твоя власна дитина не хоче з тобою мати справу? З іншого боку було шкода й хлопця. Всі розуміли, якщо вона зробила наше життя нестерпним за кілька місяців, то як жилося йому роками.
