-Досить з нею церемонитися. Нехай їде до матері й забирає своїх дітей, — пробурмотів чоловік Галини Денисівни. Жінка поглянула на своїх онуків.
-Павле, вони ж сім’я! Як ми виженемо Наталю, що ти кажеш?!
-Ось так! Прямо в обличчя! Якщо наш син хоче її терпіти, то будь ласка. У моєму домі вона точно свої порядки встановлювати не буде.
Чоловік пішов у іншу кімнату, а діти замовкли й дивилися на Галину.
-Бабусю, ми хочемо їсти! Скільки ще чекати, — з докором сказала старша Олена.
Все почалося два дні тому, коли невістка Галини Денисівни, Наталія, залишила дітей на піклування чоловіка та свекрухи й поїхала в невідомому напрямку.
Але спочатку була сварка, скандал і з’ясування стосунків, здавалося б, ні з того ні з сього.
Про все це Галина Денисівна дізналася коротко, з переказу сина Льоші.
Син повернувся з відрядження, безцільно тинявся по всіх друзях, майже не буваючи вдома. Він щойно поговорив із другом і зібрався кудись йти, як раптом його дружина Наталя сказала, що їде з подругами на дівич-вечір.
— Але у мене ж плани! Наталю, що це таке?! Це пастка! — обурювався чоловік.
— Ти вже обійшов усіх друзів. А вдома й не був! Я теж не квочка, щоб постійно сидіти вдома! Я молода, теж хочу гуляти, відпочивати, проводити час поза домом! — кричала невістка.
— Ти ж мати! Які там гулянки з подругами?! Тим більше, твоя Марина вже втретє виходить заміж! — обурювався Олексій.
— Я хочу поїхати! Я жива людина і теж втомлююся! Ти ж хотів дітей, ось, побудеш нормальним батьком, не зламаєшся, — випалила Наталя.
— Наталю, не починай! Ми вже про це говорили. Я нічого не хотів. Це ти, як божевільна, їх народжуєш, — у розпалі випалив чоловік.
Потім Олексій, звісно, пошкодував, що так грубо висловився на адресу своїх діточок.
Олексій працював в Одесі. Приїжджав додому, одразу ж кидався до коханої дружини. Потім від’їжджав, а коли повертався — Наталя вже була вагі.на.
— Ти там, в Одесі розважаєшся, а я тут одна з ними! Жодної допомоги! Тільки докори, докори. Так неможливо, Льоша! — випалила дружина.
Олексій марно намагався довести, що він працює на благо їхньої родини, але Наталя ридала від образи.
— Я поїду гуляти з Танею. Дівчата вперше за п’ять років запросили мене в нормальне місце! Хочеш ти того чи ні, але я вдома не залишуся!
— А діти? Куди їх?
— Не знаю! Віддай їх своїй мамі! Вона знає, як їх виховувати. Мені іноді здається, що твоя мама прожила за всіх усе життя і знає відповіді абсолютно на всі питання!
Наталя поїхала в обід разом з однією з подруг. Легко заскочила в машину, навіть не озирнувшись на вікна квартири на першому поверсі.
— Ось така в нас мама, втомлена, — прокоментував вчинок дружини Льоша.
— Тату, ми хочемо їсти, — сказала восьмирічна донька Олена.
— Ти ж старша, допоможи мені якось, — почухав потилицю Олексій.
— Я не вмію. Тату, ти що?! Мама ж усе за нас робить! — дівчинка пішла до кімнати наводити порядок.
— Ну, хоча б до цього вона вас привчила! — вигукнув Олексій.
— А Матвій малює на шпалерах! — закричала Олена.
— Матвію! Досить, припини! Є альбом, зошит! Мені ще й ремонту не вистачало, — злісно промовив Олексій.
Діти нудилися, не знаючи, чим себе зайняти. Наймолодший, Стасик, ще й ходити як слід не міг, але своїми капризами та плачем задавав тон усім іншим.
— Тату, у нього підгузок… Там… — затиснувши ніс пальцями, сказала Олена.
У цей час Олексій крутився на кухні й міркував, що ж йому приготувати. Як на зло, у холодильнику було порожньо. Ні, дрібниці все-таки були. Але дітей яєчнею не нагодуєш.
— Омлет будете? — запитав батько, проходячи повз.
— Фу! Ні! — кривився Матвій.
— Я хочу млинці, — кліпала очима Олена.
— Я не вмію їх пекти. Так, де підгузки Стаса? — запитав Олексій.
Діти лише розвели руками. Звідки ж їм знати?
-Все робила мама, — повторила Олена.
За якісь дві години Олексій був повністю вибитий з колії. Коли він працював на вахті, то так не втомлювався, як від метушні з трьома маленькими дітьми.
Чоловік не був готовий до вечора сидіти вдома й вигадувати, чим нагодувати малечу.
Олена була найстаршою, і їй дісталося найбільше, як завжди казала Галина Денисівна. Саме вона й запропонувала поїхати до бабусі. Батько, не довго думаючи, погодився.
Галина Денисівна ахнула, коли побачила сина й усіх своїх онуків.
— Що сталося, Льошо? Чому ви в такому складі? А де Наталя?
— До подружки поїхала, — сухо відповів син. — Мамо, приготуй щось поїсти. У мене вже сил немає! Я не знаю, чим їх годувати! Вони нічого не хочуть.
— Тато зараз повернеться з магазину. Я відправила його по борошно, — сказала Галина про свого чоловіка.
Її здивувало, що Льоша пробув з дітьми вдома всього пів дня, та так і не зміг їх нагодувати.
— Чому ж ваша мама поїхала просто так, кинула вас, та ще й нічого не приготувала про запас? — запитувала Галина у сина.
Олексій уже знесилів, розвалився на дивані з телефоном, поки дітлахи гасали в іншій кімнаті, дошкуляючи товстому коту Галини. Маленький Стасик лежав поруч, напівдрімаючи.
— Як на замовлення, уявляєш! Приїхав додому, а там порожній холодильник. Ну, думав, день-два так триватиме. Та ні ж! Вчора роздала всім локшину швидкого приготування, пообіцяла, що готуватиме всі вихідні. А сьогодні й зовсім поїхала!
— Так не годиться, синку, — похитала головою мати.
Олексій встав з дивана, не відриваючись від телефону, і пішов одягатися.
— Ти куди, Льоша? — запитала мати.
— До Сергія піду. Сто років його не бачив. Ось, списався з ним у соцмережах. Виявляється, він непогано живе. Мій друзяка піднявся! — присвиснув чоловік.
— Коли Наталя повернеться?
— Не знаю! Я до вечора пішов. Нехай мої бешкетники у вас поки що побігають.
Він не запитав, а поставив перед фактом.
Галина Денисівна поралася на кухні, не звертаючи уваги на крики кота. Діти тискали Маркуса, намагалися його сповити… Стасик спокійно спав на дивані. А Галині Денисівні все це дуже не подобалося.
Не встиг син піти, як повернувся з магазину чоловік. Павло Олегович здивувався несподіваним гостям.
— А що за привід?
— Наталя поїхала до подруг, а Льоша пішов до Сергій, він якраз тут.
— Зрозуміло. Ну, мої улюблені онуки! Як ви тут?
— Дідусю! — кинулися до нього Олена та Матвій.
— Бабусю, ми хочемо їсти. Нагодуй нас!
— Зараз, Оленка. Зроблю для вас оладки. Ну й мама у вас! — дозволила собі зауважити поведінку невістки Галина.
Так минуло пів дня. Вже сутеніло. Онуків треба було вкладати спати, а сина й невістки не було.
-Де Льоша? А Наталя де? Що це таке, Галя?! — суворо запитав Павло Олегович.
-Павле, не лайся. Льоша поїхав за місто з другом. А Наталя… Я їй дзвонила, але вона не бере трубку.
— Дідусю, давай грати! — попросив Матвій.
— Ідіть спати! Зараз бабуся видасть вам постільну білизну, і вперед! — сказав дід, кинувши погляд на дружину.
Чоловік не схвалював таку поведінку Галини. Вважав, що діти самі повинні з усім справлятися.
-Мої батьки такого б не терпіли! — бурчав, перевертаючись на бік, Павло Олегович.
-Не кажи так, Павле! Твоя мама дуже нам допомагала. Завжди! Адже вони молоді…
— Ні, ми теж були молодими, але як Льоша й Наталя не поводилися! Де таке бачили, Галя, щоб ми просто так зібралися й роз’їхалися хто куди, кожен окремо?!
Чоловік ще довго крутився в ліжку, не в змозі заснути від хвилювань. Галина Денисівна чекала, що син повернеться, прислухалася, та й заснула.
Вранці вона перевірила двері, хвіртку, але все виявилося зачиненим.
Льоша не приїхав.
— Може, щось сталося? Може, він потрапив у біду? — повторювала мати.
— Так, потрапив! Працював, а тепер вирішив зірватися, як і його дружина. Галя, май на увазі, я онуків виховувати не буду. Я знаю, до чого все йде! Я давно їм казав: ви народжуєте їх не для мене, а для себе!
Від шуму прокинулися онуки. Маленький Стасик вередував, бо був мокрим і, розплющивши очі в кімнаті діда, не знайшов улюбленої мами.
— Що ти ревеш, плакса? Ти коли вже почнеш говорити? — прикрикнув дід.
Стас заплакав ще сильніше.
— Павле, йому ж тільки півтора рочки! Він ще маленький!
— Не знаю! Микита в рік сам штани одягав! — скривився чоловік.
Старший син заг.нув два роки тому в аварії. Його вже не повернеш…
-Потрібен підгузок. Льоша нічого не привіз із собою, він такий легковажний. Піди в магазин, я пам’ятаю, які Наталя купувала, — попросила Галина чоловіка, дістаючи гаманець.
Чоловік повернувся швидко, але невдоволення не минуло, а лише посилилося.
— Діду, дивися, Матвій розмалював твою книжку! — сказала Олена.
Матвій, середній онук, якому п’ять років, розмалював улюблений детектив діда, який той, мабуть, прочитав уже разів сто.
— Ах ти, маленький бешкетник! Галя, що ж це відбувається! Подивися, що він накоїв! — кричав Павло Олегович.
— Павле, біда! Олексій у лікарні…
— Аварія? Що? Давай, говори швидше! — Павло схопився за серце й присів на стілець.
Олена, злякавшись, почала плакати. Зрештою, з дідусем усе обійшлося. А ось Олексій затягнув зустріч із другом і отруївся чимось.
— Він у лікарні, треба поїхати до нього. Адже йому скоро на вахту!
— У нас їхні діти! Де Наталя? Що вона собі дозволяє?! — кричав Павло.
Невістка підняла трубку, коли їй зателефонувала Галина Денисівна, і спокійно сказала, що знає, де Олексій.
— Так, мені зателефонували. Ну, то нехай собі сидить! Не треба гуляти. Я ось вчора поводилася пристойно, просто посиділа з подругами і все!
— Ти де? Які пристойності?! Наталю, у нас ваші діти, хто забере онуків?
— Я в мами. Ми з дівчатами поїхали в передмістя, а вночі повертатися додому було пізно. Я побуду в мами кілька днів і повернуся.
— Що?! Ти як собі це уявляєш?
-Галино Денисівно! Ви завжди мене вчили, як виховувати дітей. Так ось, посидьте з ними тепер, а я нарешті відпочину! Адже я все робила сама! І нехай Льоша не ледарює в лікарні. Якщо на роботу не поїде, то нехай тут влаштується кимось. Або розлучимося!
Наступного дня терпіння Павла Олеговича вичерпалося. Олексія швидко виписали додому, але син не збирався їхати до себе і забирати дітей теж не поспішав.
-Досить з нею церемонитися. Нехай їде до матері й забирає дітей, — буркнув чоловік Галини Денисівни.
Жінка подивилася на своїх онуків.
— Павле, вони ж сім’я! Як ми виженемо Наталю, що ти кажеш?!
— Ось так! Прямо в обличчя! Якщо наш син хоче її терпіти, то будь ласка. У моєму домі вона точно свої порядки встановлювати не буде.
Чоловік пішов у іншу кімнату, а діти замовкли й дивилися на Галину.
— Бабусю, ми хочемо їсти! Скільки ще чекати! — з докором сказала старша Олена.
— Олено, досить командувати бабусею! — не витримав Олексій. — Збирайтеся, поїдемо додому. Нагостилися!
Він похитнувся — ще був слабким, — але зібрав дітей і відвіз їх до себе в квартиру.
Перед тим, як вони поїхали, Галина Денисівна попросила сина зателефонувати Наталії й поговорити з нею.
Удома Олексія охопила туга за тим часом, який він проводив на вахті далеко від родини. А потім він подивився на дітей. Маленькі світловолосі бешкетники стояли біля батька і знову хотіли їсти.
— Тату! Ми хочемо їсти! Треба Стасику підгузки поміняти! — говорила Олена.
— Нехай привчається обходитися без них! Гаразд, Стас, давай. Я тобою займуся! Олена, піди, дістань каструлю. Будемо готувати вечерю. Зараз я піду в магазин, а ви сидіть тихо й не пустуйте, — сказав батько.
Мати пропонувала Олексію готову їжу, але він не взяв.
Впоравшись із наймолодшим, батько пішов у магазин. Коли він повернувся з покупками, вдома вже була Наталя.
— Ось, пригощайтеся! Бабуся для вас спекла пиріг, — говорила вона.
Наталя привезла гостинці від матері, виглядала відпочилою й задоволеною, на відміну від Олексія.
— Втомився? — прямо запитала дружина.
— Ні. Все нормально. Ти рано повернулася, — намагаючись зберегти спокій, відповів чоловік.
Сваритися й сперечатися зовсім не хотілося.
Так, у них троє дітей, але Олексій кохав дружину, любив свою сім’ю, хоч іноді й нелегко було справлятися з побутовими справами.
— Я все зрозумів, Наталю, — видихнув чоловік. — Але ти могла б пояснити, як тобі важко.
— Я намагалася. Але поки ти сам не переконаєшся… — вона не закінчила фразу, бо діти вимагали уваги.
Після вечері Олексій сказав, що, найімовірніше, більше не поїде до Одеси.
— Чому? Там же добре. Ти сам хвалився перед другом по телефону напередодні того, як я поїхала до подруг.
Ось тільки зараз Олексій зрозумів, у чому була причина сварки. Довелося вибачатися перед дружиною, а потім і перед батьками, що звалив на них свої турботи.
****
— Чи планується четвертий онук? — запитала з посмішкою Галина Денисівна через місяць після того випадку.
— Ні, мамо. Ми вирішили зупинитися на цьому. Нам і трьох наших сонечок вистачить з головою, — сказав Олексій.
Цієї весни чоловік нікуди не поїхав, залишившись удома. Роботу знайшов швидко: з хорошою зарплатою й неподалік від дому. А найголовніше — Олексій став більше часу проводити з родиною.
