– Рито, може, тобі просто час у відпустку? – глузливо запитав дружину Олег, спостерігаючи, як вона судорожно риється на полицях.
– Не знущайся, – не обертаючись, огризнулася Маргарита. – Замість того, щоб допомогти мені розібратися в ситуації, ти ще й насміхаєшся.
Жінка з шумом засунула шухляду.
– Ні, це чортівня якась, – сказала вона.
Маргарита стомлено опустилася на диван і, нарешті, подивилася на чоловіка. Їй здалося, чи на його обличчі промайнула тінь тривоги?
– Олеже, ти сам-то що думаєш про все, що відбувається? Ти ж бачиш, що ситуація реально стає зовсім дивною.
– Я поки що не бачу приводів для паніки, – сказав чоловік і сів поруч із дружиною. – Точніше, якщо й панікувати, то тільки з приводу твого самопочуття останнім часом.
Маргарита кинула на чоловіка незадоволений погляд і відвернулася. Олег же примирливо її обійняв.
– Рито, ти занадто багато працюєш! – висунув він свою версію. – Ти себе просто загнала. У таких перегонах у будь-кого дах поїде.
– Пропонуєш мені роботу кинути?
– Ні, просто трохи послабити вудила, – у голові чоловіка справді з’явилися нотки занепокоєння. – І обов’язково показатися лікарю. Проблеми з пам’яттю на рівному місці не з’являються.
Маргарита задумалася. І наступного дня справді вирушила на прийом до терапевта, попередивши на роботі, що прийде пізніше.
– І як давно у вас з’явилися ці проблеми? – запитав її приємний чоловік середніх років, коли Маргарита розповіла йому про ту чортівню, що коїться в них удома.
– Приблизно з місяць тому, – відповіла вона. – Розумієте, я вже сама не знаю, що думати. Чоловік наполягає на відпочинку.
– Ваш чоловік абсолютно правий, – сказав лікар. – У сучасному світі ситуація зі швидким вигоранням стала надто актуальною. А звідси й безліч подібних проблем. Я б вам порадив і сьогодні не ходити на роботу, а просто прогулятися. Не поспішаючи. Посидіти в кафе чи парку і просто розслабитися.
– А з цим що будемо робити? – Маргарита злегка постукала пальцем по своїй голові.
– Я дам вам направлення на МРТ для перестраховки, – відповів лікар. – Але щось мені підказує, що Ваша ситуація вирішиться одразу невдовзі після гарного відпочинку.
Якби цей медик тільки знав, наскільки його слова виявляться пророчими.
Маргарита справді саме того дня отримала відповіді на всі свої запитання. Причина й справді мала медичний характер, однак проблеми були зовсім не в неї.
– Ритко, ну що ти нервуєш? – Олег намагався заспокоїти дружину, коли вони стояли на пероні в очікуванні поїзда. – Мама житиме в подруги і не створить нам жодних проблем. Ну, кілька разів у гості прийде.
– Сподіваюся, що її візити не будуть занадто частими, – відповіла Маргарита. – Просто потрібно було мене заздалегідь попередити про її приїзд, а не ставити перед фактом за кілька годин.
– Тому що я тебе занадто добре знаю, – усміхнувся Олег. – Ти б і заздалегідь мені весь мозок винесла.
Поїзд, тим часом, уже наближався до станції. Маргарита вперше побачила свою свекруху на власні очі. Кілька останніх років вона жила закордоном з останнім чоловіком, але нещодавно він пішов з життя, і Тамара Вікторівна вирішила повернутися на батьківщину.
Її навіть на весіллі Олега і Маргарити не було, і молода жінка вже вирішила, що їй неймовірно пощастило мати свекруху, що живе за океаном. Вона вдосталь наслухалася скарг на свекрух від своїх подруг і приятельок. Тому повернення новоспеченої родички Маргариту дуже турбувало.
Тамара Вікторівна виявилася милою і усміхненою жінкою. Вони тепло обійнялися з Олегом, і свекруха по-батьківськи чмокнула Маргариту.
– Нарешті, ми познайомилися, – сказала вона. – Олег мені багато про тебе розповідав.
– До нас чи відразу до Ганни Петрівни поїдеш? – запитав її Олег.
– Як самі вирішите, – посміхнулася Тамара Вікторівна.
– Отже, до нас, – весело сказав Олег. – Я їжу з доставки замовив. Повечеряємо, поспілкуємося, і я викличу тобі таксі.
Маргарита покосилася на чоловіка, але нічого не сказала. На її щастя, залишитися ночувати чоловік своїй матері не запропонував.
Річ у тім, що Маргарита на дух не переносила в будинку сторонніх. І річ була навіть не в тому, що вони з Олегом тулилися в невеликій студії, тож навіть із дитиною поки що вирішили не поспішати, доки їм не вдасться розширитися. Просто Маргарита вирізнялася особливою гидливістю, про яку прекрасно знав її чоловік і ставився з розумінням.
Жінку пересмикувало від думки, що хтось чужий чіпатиме її посуд або рушники. Тому навіть гостей вона воліла приймати в кафе. Ніякої мороки і нервування.
За вечерею всі троє чудово провели час, багато сміялися, слухаючи історії Тамари Вікторівни про дитинство і юність Олега. А потім вона поїхала.
– Ну ось, а ти смикалася, – сказав Олег дружині, коли вони поверталися з вулиці після проводів Тамари Вікторівни. – Я добре знаю свою матір, вона не буде нам докучати.
– Так, здається, я буду єдиною в нашій компанії, кому пощастило зі свекрухою.
І ось уже тиждень Тамара Вікторівна перебувала в місті.
Вона, дійсно, виявилася максимально ненав’язливою, і весь час проводила зі своєю старою подругою. Обидві були на пенсії і скрашували одна одній дозвілля. Щодня вони зідзвонювалися з Олегом, через якого вона передавала привіти Маргариті. Невістка вже зовсім заспокоїлася щодо родички, яка звалилася на голову.
– Олеже, ти не бачив мою каблучку? – запитала вона якось вранці, не знайшовши прикраси на звичному місці в скриньці з іншою ювеліркою.
Маргарита завжди ретельно підбирала аксесуари, і до її сьогоднішнього вбрання пасувала б та сама каблучка із сапфіром.
– Люба, я не ношу каблучок, – відповів Олег.
– Дивно, куди вона могло подітися?
Маргарита нервово дивилася на годинник. Через тривалі пошуки вона ризикувала запізнитися на роботу.
– Одягни інше, а то потім знайдеш, – порадив чоловік.
– Але я саме його сьогодні запланувала, – Маргарита була помітно засмучена. – Гаразд, біс із ним.
Настрій був помітно зіпсований. А в голові нав’язливо крутилося питання, куди вона могла подіти одну з улюблених прикрас. Адже в Маргарити завжди всі речі були строго на своїх місцях. Невже забула десь у туалеті, коли мила руки? Або, взагалі, загубила?
Усе свідчило на користь останньої версії, бо каблучку вона так і не знайшла.
А потім раптово зникли її сережки з бірюзою, тим самим, знову порушивши ретельно продуманий образ дня.
– Та що за чортівня така? – знову злилася вранці Маргарита. – Куди мої прикраси пропадають?- Напевно, у нас вдома завівся полтергейст, який, як сорока, ласий на все блискуче, – заявив тоді Олег.
– Олеже, не знущайся, але це, дійсно, дуже дивно. Мало того, що речі досить дорогі, так просто сам факт. Куди вони зникають із замкненої квартири?
Чоловік у відповідь лише плечима знизував. Коли Маргарита не знайшла золотого ланцюжка з кулоном, її почало охоплювати щось, схоже на паніку.
– Олеже, я точно з глузду з’їду, – скаржилася вона чоловікові.
Той нічого зрозумілого у відповідь сказати не міг.
Повертаючись від лікаря, Маргарита знову розмірковувала про ті дивні речі, які відбувалися з її прикрасами. Невже в неї й справді почалися проблеми з пам’яттю? А, може, взагалі, рання деменція розвивається. Від цих думок жінці стало не по собі.
Настрою для прогулянки не було, і вона вирішила вирушити додому, щоб ще раз як слід обнишпорити всі кути. Коли вона увійшла до квартири, то на якийсь час просто впала в ступор.
Мало того, що її свекруха якимось чином проникла у квартиру, але вона ще й діловито копалася в одній із сумок Маргарити.
– Що ви загубили в моїй сумочці? – обурилася молода жінка.
При появі невістки свекруха злякано відкинула сумку вбік. Вона в шоці дивилася на Риту.
– Тамара Вікторівна, що відбувається?
– Риточка, розумієш…
Було видно, що свекруха ніяк не може підібрати потрібних слів. Та й що можна було пояснити в такій ситуації? Маргарита помітила в руках у свекрухи свою сережку, яку вона заздалегідь поклала в сумку, щоб віднести в ремонт. Маргарита простягнула руку.
– Поверніть мою річ, – жорстко сказала вона.
Тамара Вікторівна віддала сережку. Жінка старанно ховала очі.
– А тепер поясніть мені, якого біса тут відбувалося! – зажадала Маргарита.
Тамара Вікторівна продовжувала мовчати.
Маргарита зателефонувала чоловікові і попросила його терміново приїхати додому. Стурбований Олег примчав на всіх парах, і Маргарита розповіла йому все. І їй здалося, що це не стало для чоловіка новиною. Тамара Вікторівна плакала.
З’ясувалося, що подібне за нею водилося і раніше. Вона й сама не могла пояснити, що нею рухало. Жінці вистачило єдиного візиту до сина і невістки, щоб оцінити ступінь їхнього добробуту. Вона непомітно забрала ключі сина, щоб зробити дублікат. А потім просто повернула їх на колишнє місце. На відміну від Маргарити, Олег особливою педантичністю не вирізнявся і будь-якого значення короткочасній пропажі ключів не надав.
– Мамо, ти ж запевняла мене, що тобі вдалося побороти це в собі, – похмуро сказав він.- Я теж так думала, – ридала Тамара Вікторівна. – Але це сильніше за мене.
Маргарита в шоці дивилася на чоловіка і свекруху.
– Господи, ну й дурдом, – сказала вона. – А куди ви дівали крадене? Сподіваюся, не в ломбард віднесли?
– Ні, просто приховала, – зізналася Тамара Вікторівна.
І справді всі зниклі прикраси було виявлено в схованці, яку свекруха організувала у квартирі своєї давньої подруги.
Ганна Петрівна теж перебувала в стані крайнього здивування. А потім кинулася перевіряти власні скриньки з прикрасами. Але, на відміну від Маргарити, у жінки здебільшого була біжутерія, яка не становила інтересу для її злодійкуватої подруги.
– Рито, будь ласка, давай обійдемося без поліції, – попросив він дружину, коли вони поверталися додому. – У підсумку, ти повернула свої прикраси.
– Олеже, ти розумієш, що твоя мама небезпечна для оточуючих, – сказала Маргарита. – А насамперед, для самої себе. Хто знає, що вона вирішить вкрасти наступного разу і в кого?
– Я все розумію, Рито, але вона – моя мати. В іншому вона прекрасна людина, ти ж сама змогла в цьому переконатися. Їй потрібна не поліція, а фахівець. Подружжя ще довго сперечалося, як їм вчинити щодо Тамари Вікторівни. Дискусію припинив дзвінок Ганни Петрівни, яка їм повідомила, що подруга поспішно поїхала в невідомому напрямку і пообіцяла дати про себе знати, коли зрозуміє, що з її недугою покінчено.
Олег одразу ж зателефонував матері, і та переконала сина, що знає, що робить і хто їй допоможе.
– Усе буде добре, Олежку, – закінчила вона.
Син повірив, що так і буде.
