Анна й не помітила, як у квартиру покійної баби Каті заселилися нові мешканці. Просто вранці зіткнулася з ними на сходовому майданчику. Вона зачиняла двері, коли сусідні двері відчинилися, і спочатку з квартири з’явився чоловік, а слідом за ним хлопчик, за спиною якого висів величезний рюкзак.
“Першокласник”, – визначила Анна і вирішила привітатися.
Скільки Анна себе пам’ятала, в цьому будинку так було заведено. Вітатися один з одним. І не тільки на сходах, але й по всьому будинку. Будинок один, двір спільний, всі один одного знають.
-Вітаю,- Анна посміхнулася хлопчикові, який дивився на неї з-під лоба. “Горобчик,”- мимоволі спало на думку.
-Вітаю, – відповів чоловік.
-Ви нові мешканці? – Анна подумала, мовляв, запитала дурницю, ітак зрозуміло, хто вони, але треба якось підтримати розмову. Співрозмовник, схоже, не був у настрої розмовляти, уривчасто відповів:
-Так, – і звернувся до сина. – Сашко, ходімо швидше, а то запізнимося.
Анна проводжала їх поглядом. Щось турбувало її, здавалося, що чоловік і дитина ніби не разом, ніби чужі один одному.
“Анно, не твоя справа, – говорила вона собі. – Хто знає, що у них сталося… Ні, а раптом це… Та що за дурні думки лізуть у мою голову. Дитина ж до школи ходить, там явно документи всі перевірили…”
***
Осінь затягнулася дощами і холодним вітром. Анна зрідка зустрічалася вранці з сусідами. Завжди одне й те саме…
-Вітаю. Сашко, привіт.
Відповідав тільки тато.
Анна якось назвала Сашка Сашенькою, у дитини затремтіла верхня губа, батько притиснув його до себе і, не дивлячись на сусідку, тихо сказав їй:
-Сашко. І він не говорить.
-Вибачте, я не знала, – розгубилася Анна. Потім цілий день на роботі вона обмірковувала цю ситуацію . “Може, мама називала хлопчика Сашенькою? І не говорить. ..бідна дитина…”
В один із тужливих осінніх вечорів дзвінок у двері відірвав Анну від перегляду серіалу. Вона напекла для себе улюблених млинців, відкрила баночку полуничного варення, зручно вмостилася на дивані і тільки піднесла млинець до рота, як пролунав дзвінок.
Анна з жалем подивилася на млинець і відклала його. За дверима стояв сусід. Схвильований.
-Вибачте…
-Анна…
-Що?-не зрозумів чоловік.
-Мене звати Анна,- відповіла дівчина.
-А, так…вибачте, Анно, у вас випадково немає градусника. У Сашка, здається, температура, а наш градусник зламався…
Чоловік ще щось говорив, а Анна вже бігла до аптечки:
-Проходьте, – крикнула вона. Дістала градусник, про всяк випадок і жарознижуюче. Обернулася і побачила погляд сусіда, спрямований на вежу з млинців. “Напевно, і поїсти не встигли, та й коли йому готувати,” – Анна відклала кілька млинців собі, решту простягнула чоловікові. Було видно, що йому ніяково.
-Беріть швидше, найкращі ліки млинці. Ось, ще гарячі. Йдемо лікувати хворого, – скомандувала Анна. Чоловік посміхнувся, і Анна звернула увагу, що він цілком симпатичний.
Сашко, як і раніше, косо поглядав на Анну. Його тато поруч, значить можна довіряти чужій тітці. Температура була незначною, але Анна порадила все-таки викликати лікаря.
Чоловік кивнув на знак згоди:
-Завтра з роботи викличу…
-Тобто з роботи?- здивувалася Анна.- А хто з дитиною сидітиме? Хто двері лікарю відчинить?
-Він звик… Мені треба працювати. Сашко дорослий. Впорається.
Але Анна була категорична:
-Ні, як вас там по батькові…
-Сергій…
-Добре, Сергій. Ні, якщо ви не будете переживати, як ваш син тут, то я змучуся, турбуючись про нього!
-Анно, я розумію, що ви хочете сказати. Але у нас немає бабусь, тіток та інших родичів, а ті, що є, живуть дуже далеко від нас. Мені треба працювати. Сашко…
-Сергій, зачекайте, – перебила Анна. – Ви зрозумійте, завтра прийде педіатр, а маленька дитина, хвора дитина, одна вдома. Як думаєте, вона відреагує? Зробимо так, я поміняюся змінами і завтра посиджу з Сашком.
-Вам доведеться потім вночі виходити? – тихо запитав Сергій.
-Вас це не повинно хвилювати, – відрізала Анна. – Завтра о восьмій годині я у вас.
***
Так і пролетів тиждень лікарняного у Сашка. Він, як і раніше, мовчав. Але вже з цікавістю слухав тітку Анну. А як йому смакували її млинці, котлетки…
Спочатку соромився, а потім накинувся. У Анні вперше защеміло в очах, дивлячись на це. Вона раптово погладила хлопчика по голові: “Горобчик мій.” А він завмер, очі наповнилися сльозами і раптом заридав. Анна злякалася:
-Що ти, що… маленький мій… Не плач…
Сашко одужав . Знову сусіди зрідка вранці зустрічалися на сходовому майданчику. Тепер з посмішками, тільки Сашко все мовчав.
Якось Анна поверталася додому з роботи, в магазині закупилася. Йшла, тягла важкі пакети і виговорювала собі, що треба ж бути такою дурепою, куди стільки накупила…
Сашко виносив сміття, побачив тітку Анну, підійшов і мовчки потягнув один пакет на себе.
-Сашко, він важчий за тебе, – Анні було приємно, що хлопчик хоче допомогти. Але Сашко вперто тягнув пакет на себе.
-Добре, – поступилася Анна. – Тільки якщо втомишся, то зупинись, відпочинь.
Сашко, як не дивно, доніс пакет спокійно. Це Анна плуталася десь позаду, вкотре докоряючи собі за нерозумність вчинків.
-Ох, Сашко, ти мій герой, – видихнула нарешті. – А героям належить нагорода. Почекай, – Аня дістала з одного з пакетів куплену шоколадку і простягнула хлопчикові.
Очі дитини загорілися і він … посміхнувся. Це була найкраща нагорода для Анни. Вона не встигла скинути чоботи, як пролунав дзвінок у двері.
Сергій простягнув ту саму шоколадку:
-Анна, ви балуєте Сашка.
-Та ви що, серйозно?- Анна чомусь розлютилася. – Хай вам буде відомо, що ця шоколадка нагорода герою!
– Нагорода? Герою? – Сергій здивовано подивився на дівчину.
-А ви підніміть пакет! Важко? А тепер уявіть, як Сашку було його тягнути. І при цьому він сам запропонував допомогу.
-Сам? Він що …заговорив?- стільки надії було в очах Сергія, що Анні стало ніяково.
-Ні… він просто підійшов і взяв пакет, – погляд Сергія згас. -Сергій, не переживайте, у вас все буде добре.
-Дякую,- якось розгублено відповів Сергій і вийшов з її квартири.
***
День народження Анни в кінці листопада. Отримавши на роботі привітання, букети квітів, дівчина в чудовому настрої наближалася до будинку. З під’їзду вийшла жінка, тримаючи Сашка за руку. За спиною хлопчика висів шкільний рюкзак. “Пізно для школи,”-подумала Анна.
-Вітаю. Сашко, привіт,-привіталася вона. – А де твій тато?
-Ось і нам цікаво, де його тато, – з докором у голосі відповіла жінка.
-Вибачте, а ви хто?
-Я вчителька… завжди батько забирав Сашка вчасно, а сьогодні не прийшов і на телефон не відповідає. І що мені робити, до себе його брати? Ще й дитина мовчить… скільки разів я казала батькові, щоб перевів його до спеціалізованої школи…
Анні вчителька не сподобалася:
-Знаєте що… Сашко у мене поки що залишиться.
-Ви впевнені?- запитала вчителька, хоча по ній було видно, що вона з радістю позбудеться цього тягаря.
***
-Сашко, у мене дітей немає, тому переодягайся у фізкультурну форму. Добре, що вона у тебе з собою. Зараз будемо їсти і пити чай з тортом. Любиш торт? Я теж люблю. Завтра вихідний, уроки задані? Тоді завтра зробимо.
Ось так задаючи питання, іноді відповідаючи сама собі, Анна і розмовляла з Сашком. Іноді хлопчик уважно дивився на неї, кілька разів кивнув головою. Анна раділа, це маленькі кроки до великої перемоги.
Коли хлопчик заснув, Анна дістала його телефон, в якому був один контакт “Тато”. Анна переписала його до себе. Кілька разів зателефонувала, абонент поза зоною. Відправила смс про те, що Сашко у неї. Тривога за Сергія охопила Анну.
“Господи, хоч би все обійшлося!”
***
Вранці на телефон надійшов дзвінок. Дзвонив Сергій.
-Сергій, – ледь не скрикнула Анна. – Де ти? – так переживала, що не помітила, як перейшла на “ти”.
-Анна, – з надривом у голосі відповів Сергій, – я в лікарні…
-Як? Що сталося? – Анна намагалася говорити якомога тихіше, Сашко спав.
-Машина виїхала на тротуар… Анно, Анно… будь ласка… Сашко…
-Не переживай, лікуйся. В якій ти лікарні? Сашко поживе у мене.
-Дякую…Тільки не кажи йому, що зі мною…Він досі не може оговтатися після с…рті мами…
Анні стало недобре…Скільки пережив цей малюк? Як йому допомогти?
Сашку вона сказала, що у тата багато роботи і він зараз далеко. Сергій дзвонив синові, розмовляв з ним, але Сашко лише слухав.
***
Анна взяла два тижні відпустки. Проводжала Сашка до школи і забирала його звідти. Гуляла з ним. Гралася. Разом готували. І Сашко став частіше посміхатися, іноді сміявся.
Про все це Анна розповідала Сергію, коли відвідувала його в лікарні. І він вже по-іншому дивився на свою сусідку.
-А ще ми з Сашком купили ялинкові іграшки. Він сам вибирав. Сергію, ти б бачив, скільки захоплення у нього було .
-Анно, дякую, я не знаю, як би впорався без тебе, – Сергій обійняв дівчину, і вона завмерла.
-Впорався б, – відповіла дівчина і подивилася йому в очі. Обидва зрозуміли, що це початок нового витка в їхньому житті.
***
-Сашко, тато приїде через два дні, – Анна і Сашко намивали квартиру.
– Приїде, а тут у вас чистота, ні пилинки. Зараз ще в магазин сходимо, а то ваш холодильник порожній.
Зима підступна. То снігом завалить, то ковзанку влаштує. Послизнулася Анна і впала. На мить потемніло в очах і в ту ж мить її свідомість розірвав крик Сашка:
-Мамо! Мамо! – Сашко впав поруч на коліна і намагався підняти Анну. Плакав навзрид, все повторюючи:
-Мамо! Мамо!
Анна, відчуваючи біль у нозі, спробувала сісти, хтось із перехожих допоміг підвестися:
-Сашенька, мій маленький, – плакала Анна, цілуючи хлопчика.
***
Благо, тільки сильне розтягнення. Але зустріти Сергія не вдалося. Анна вирішила не говорити йому про те, що Сашко почав розмовляти. А той базікав без угаву, ніби хотів виплеснути все невисловлене за якийсь час. Анна вмовила Сашка зробити татові сюрприз.
Сашко сам відкрив татові двері. У Анни ж нога болить. Сергій присів перед сином , обійняв його і раптом…
-Тату…
Сергій не повірив:
-Що? Повтори…
-Тату… тату, привіт…
-Са… Сашко! – закричав батько, підняв сина, закружляв. Сашко верещав, реготав. За ними спостерігала Анна, витираючи сльози, що наверталися на очі. Сергій зупинився, притиснув сина до себе, побачив Анну:
-Дякую…
***
Новий рік зустрічали разом. Найщасливішим був Сашко, у нього тепер знову є мама!
Спеціально для сайту Stories
