Ще хвилину тому зовиця широко посміхалася, ввалившись у передпокій разом з усім своїм сімейством.
Вона вигукувала новорічні привітання і сипала навколо різнокольоровим конфетті. Багато років поспіль вони приходили без запрошення на святкування Нового року до невістки і брата. Цей рік не став винятком.
– У чому справа, Тетяно? Це жарт? – сторопіла Ніна, стоячи посеред вітальні.
– Ні, не жарт. Я теж, знаєш, у подиві. Віктор мене запевнив, що цього разу все буде по-іншому. І я навіть зраділа. Ну, думаю, нарешті відпочину, відчую себе гостем у власному домі, – як ні в чому не бувало відповідала їй хитра Тетяна.
Зовиця безглуздо кліпала очима, оглядаючи порожній стіл у вітальні. А потім із таким самим обличчям увійшла в абсолютно чисту, без натяку на будь-яку їжу, кухню Тетяни.
Духовка була вимкнена, а на обробному столі не нагромаджувалися купками відварені овочі для салатів, не стояли банки з горошком, кукурудзою, маринованими грибами, солоними огірочками та консервованим ананасом, чекаючи своєї черги, щоб потрапити в який-небудь салат.
Не було нарізаної ковбаси та сиру, ароматний оселедець не ховався під своєю звичною бордовою шубою, не смажилися тости для майбутніх бутербродів. Кухня Тані була ідеально чистою. Навіть стерильною.Та й сама Тетяна мала неналежний вигляд для такого моменту.
Вона вже вбралася, надівши шикарну блискучу сукню з глибоким декольте, зробила красиву укладку і святковий макіяж. На ноги одягла туфлі на високих підборах. І взагалі нагадувала якусь артистку, а не привітну господиню, що порається біля столу. Це було вельми дивним, якщо врахувати, що столу до свята в неї не було зовсім.
Двоє її дітей, племінників Ніни, лежали зараз на дивані перед телевізором, дивилися мультики і хрустіли якимись сухариками з пакета.
– А ти чого… це? Де стіл? Коли готувати-то зібралася? До Нового року залишилося всього нічого, – продовжувала дивуватися Ніна, обходячи квартиру невістки і брата в надії знайти хоч якийсь натяк на майбутнє застілля.
Все було марно – їжею ніде і не пахло.
У цей час чоловік Ніни Олексій і троє їхніх дітей, звільнившись у невеликому передпокої від численних шапок, курток і шарфів, зваливши все це величезною купою біля вхідних дверей, увійшли в кімнату. Вони теж були чимало засмучені тим, що їм не доведеться одразу ж сісти за святково накритий стіл.
Після прогулянки новорічним містечком і катання з гірки, а також міцного морозу це було б дуже доречно, бо всім уже неабияк хотілося підкріпитися. Але їжі ніде видно не було.
– Я от теж здивована не менше за тебе, Ніно, – видала дивну для зовиці фразу Тетяна. – Чому ти прийшла так пізно, та ще й без продуктів? Ніно, ти забула, чи що?Тетяна своїм запитанням поставила зовицю в глухий кут, через що та довгим і незрозумілим поглядом дивилася на господиню квартири.
А потім відповіла запитанням на запитання. Точніше, поставила одразу кілька запитань, тому що була розгублена і здивована обстановкою у квартирі Тетяни. І мозок її видав відповідну реакцію на дивну ситуацію.
– А де Вітька? І чому я повинна була прийти до вас із продуктами? У вас що, проблема з грошима, Тетяно? Чи ви з Вітькою обидва відразу розучилися готувати?
– А твій брат сьогодні працює, обслуговує якийсь корпоратив у готелі. Зараз усі шеф-кухарі на розхват. Не зміг відмовитися. Звільниться чоловік десь за годину до Нового року. Так він мені сказав. Приспіє просто до бою курантів, – спокійно відповідала Тетяна, розглядаючи яскравий святковий манікюр на своїх нігтях.
– Ось молодець! У нього гостей повний будинок, а він там десь гроші заробляє, – кисло протягнула Ніна. – Ну братуха, підвів нас усіх.
– Мамо, ми їсти хочемо, – почали піднивати дітлахи, племінники Віктора. – Коли вже сядемо за стіл?
– Та почекайте ви! – цикнула на них Ніна. – Олексію, займи чимось дітей, ту взагалі незрозуміло що відбувається.
– Не, ну правда… – Олексій, чоловік Ніни, теж був без настрою і не намагався цього приховати.
– Так-то вже пора б перекусити. Чого даремно сидіти у святковий вечір? Весь народ уже веселиться давно. Он, послухай, що на вулиці коїться. А тут ні компанії, ні закусок. Тетяно, що за справи? Коли Вітьок повернеться? Може, мені йому зателефонувати? Нудно якось. Не по-святковому.
– Дзвони, але тільки все марно. Не візьме він, працює. Не до розмов йому зараз, – із простодушною посмішкою відповіла Тетяна.
– Ну з Вітькою все зрозуміло. Знову весь у роботі. А ти чого така задоволена? Вирядилася он як , коли стіл думаєш накривати? – по-діловому запитала Ніна в невістки. – Діти їсти хочуть. Та й нам уже непогано було б за стіл. Щось ти цього року запізнилася, Тетяно. Зазвичай до цього часу в тебе вже все готово. Так, останні штрихи залишалися. Пам’ятаєш, я тобі ще зазвичай допомагала стіл сервірувати?
– А я не збиралася цього року нічого готувати й накривати. Мені ж Віктор сказав – усе, цього року відпочивай, люба. Нінкіна черга готувати і стіл накривати, – радісно промовила Тетяна, зрозумівши, що підійшла до кульмінації сьогоднішнього вечора.
– У сенсі – не збиралася? – Ніна витріщила очі і закричала на всю квартиру. – Що це за справи? І що за натяки ці дивні про продукти? Про те, що я пізно прийшла, нічого не принесла? Тетяно, що відбувається?
– А це не натяки. Мене чоловік запевнив, що цього року накривати нам усім новорічний стіл будеш ти, Ніно. Квартира у вас маленька, площа її не дозволяє запросити до вас гостей. І я це прекрасно розумію. Тому зустрічати Новий рік будемо, як і раніше, у нас. Тільки от усе, що стосується столу – уся їжа, закуска і все інше – це все на вашій совісті, – мило посміхаючись гостям, промовила Тетяна.
– Була така розмова у вас із братом?
– Ні, звісно! З чого? Вітька що, вирішив так пожартувати над нами? Чи це ти мудруєш, Тетяно? Відповідай!
– Ну які вже тут жарти! – продовжувала Тетяна – Кілька років поспіль ви приходили сюди як до ресторану, з тією лише різницею, що там за все потрібно платити, а тут ні. Сідали всією вашою дружною сім’єю за готовий уже стіл і так само дружно йшли додому, повеселившись досхочу. А я потім розгрібала все це одна.
Тетяна бачила, як її слова не подобаються зовиці, але, тим не менш, продовжувала. Вона вирішила сьогодні покласти край цьому неподобству.
– Так, я завжди йшла вам назустріч, Ніно. Розуміла, що ви живете в маленькій однокімнатній квартирі, вп’ятьох тулитеся там практично одне в одного на головах. І запрошувати туди гостей у вас просто немає жодної можливості. Я це розуміла і щороку погоджувалася прийняти вас тут, у нас.
І наша трикімнатна квартира завжди була для вас відкрита. Ви й користувалися нашою гостинністю, не соромлячись. Усі свята проводили у нас, і якщо не можна було вирушити на природу, значить, за усталеною звичкою ви їхали сюди, у нашу квартиру.
– І що? Надірвалася ти, чи що? – Ніна від злості не контролювала сама себе, тому грубила невістці.
– Ні. Не надірвалася. Але більше цього не буде. Хочете святковий стіл – накривайте самі. Он кухня, іди, готуй. А я цього року зроблю собі відпочинок, маю право! – Тетяна при цих словах демонстративно сіла в крісло і стала дивитися телевізор.
Ніна зі злістю підійшла до холодильника. Відкривши його, крикнула:
– Тут же нічого немає! Із чого я маю готувати, скажи мені!
– Правильно, там нічого немає, тому що я нічого не купувала. Повторюю, Віктор запевнив мене, що все, що пов’язано зі столом, на вашій з Олексієм совісті, – усміхнулася Тетяна зі свого крісла.
– Що й випити нічого? – засумував ще більше Олексій, зрозумівши, до чого хилить Тетяна.
– А чим я зараз маю дітей годувати? Вони ж їсти просять після морозу! Я спеціально не годувала їх удома, думала, тут же всього повно, поїдять, – обурилася Ніна. – Ти що, не могла мені зателефонувати і сказати, що ви голодування влаштували?
– Я думала, що ви з братом про все домовилися. Прям от уперше чую, що ти не в курсі. А дітям твоїм можу поки що сухариків запропонувати. Мої он із радістю хрустять ними.
– Та ти що – знущаєшся? У Новий рік вона нас сухарями вирішила пригостити! – Ніна розпалювалася не на жарт.
– Зовсім збожеволіла! Я зараз усе ж таки зателефоную Вітьці, запитаю в нього, що таке він придумав. І чому я вперше про це чую.
Ніна нервово схопила телефон і спробувала додзвонитися до брата.
Віктор у цей момент завершував приготування святкового столу. Побачивши, що на екрані висвітився номер сестри, задоволено потер руки і вимовив: процес пішов!
– Ну що, додзвонилася? Я ж кажу – ніколи йому. Не візьме. Ну що, діти, дати вам сухарики? – запитала Тетяна в племінників.
– Та припини ти! – з досадою крикнула Ніна.
– А більше все одно нічого немає, – відповіла Тетяна безтурботно. – Хоча, є ще сира картопля і пара морквин. Влаштує?
– Слухай, а випити точно нічого немає? – дедалі більше тужив Олексій, поглядаючи на розлючену дружину і зголоднілих дітей. – Від нервів прийняти. Ні, точно? Ти впевнена?
– Ні. Міцного не тримаємо. Купуємо тільки для свят.
– Ну так зараз же свято, – з надією дивлячись на господиню, сказав чоловік Ніни. – Може, я все ж таки пошукаю? Де зазвичай Віктор тримає?
– Ніде. Можеш не шукати.
– Що, навіть ігристого немає? Новий рік же!
– Ні, це вже ні в які ворота! – істерично кричала зовиця. – Так знущатися над ріднею! Над дітьми! Це розуму незбагненно! Вона демонстративно попрямувала до дверей.
– Ходімо, одягатися будемо! – крикнула звідти дітям. – До бабусі поїдемо. Там хоч чимось нас пригостять. Звісно, у пенсіонерки який може бути стіл, але там хоча б знущатися з нас не стануть! – маючи на увазі свекруху Тетяни і свою матір, вимовила з пафосом Ніна.
– О, ні, тільки не це! – простогнав Олексій. – Ось там-то точно ні краплі не дадуть. Усе, пропав Новий рік! Теща замордує мене.
– Не шипи мені там! Мама йому моя не догодила. Зате хоч один Новий рік у тверезій пам’яті зустрінеш. Збирайся, чого застиг. Ти ще мені нерви будеш мотати!
Гості стали спішно одягатися, костерячи на чому світ стоїть непривітних господарів.
– Я тобі, цього ніколи не забуду! – крикнула, йдучи, зовиця. – Таку підлість не пробачу.
– Так я цього й домагалася, – відповіла Тетяна, коли двері за непроханими гостями зачинилися.
– Ну, що, любий, операція успішно завершилася. Зараз викличемо таксі і поїдемо з дітьми до тебе, – зателефонувала Віктору Тетяна. – У тебе все готово?
– Звичайно! Чекаю на вас із нетерпінням! Давайте швидше! Приїдеш, розповіси мені, як усе пройшло.
Її чоловік наразі на дачі, яку він зняв у свого колеги на Новий рік, уже накрив для дружини і дітей шикарний стіл, натопив піч, прикрасив будинок і двір святковими новорічними атрибутами.
Коли Тетяна з дітьми увійшли на подвір’я, а потім у будинок, то були приємно здивовані.
– Ух ти! Як у казці! Ось це справжнє свято, коханий! Спасибі тобі за нього, – обіймаючи чоловіка, вимовила Тетяна. – Ну що, діти, час за стіл! А то вже скоро куранти проб’ють, і настане новий рік.
