Хто повинен давати гроші свекрусі, коли вона доглядає за дітьми все літо

Ми зараз не можемо дозволити собі відправити дітей у табір, дорогувато. Домовилися зі свекрухою, що залишимо малих у неї на канікулах.

Коли школа, заняття, то нормально, їм є чим зайнятися і ми з чоловіком стежимо, щоб вони привчалися до того, щоб самостійно себе організувати. Але ось влітку – біда. Уроків немає, так вони з розуму сходять.

Загалом, відправили їх до свекрухи в село. Благо живе вона там у великому будинку і погодилася нас виручити. Тож вони хоч у неї під наглядом.

Ми б, звичайно, не стали її навантажувати, але це єдиний варіант захистити їх від нудьги і неробства. Хоча вони і так ниють, що робити їм там нема чого. Нічого, кажу, придумаєте собі розвагу. Он бабусі на городі допоможіть.

Але справа не в цьому. Щотижня ми завантажуємо машину різними харчами і веземо туди. Пенсія у свекрухи як кіт наплакав, а тут ще підростаючі оглоїди на її шию.

Загалом, без продуктів їх не залишаємо. Я і приготувати щось намагаюся. Крім цього, просто гроші даємо. Не стільки, звичайно, як в таборі, але все ж. Намагаємося полегшити цей тягар.

І тут сподобалася така ідея братові мого чоловіка. Він подзвонив свекрусі і сказав, що і своїх двох привезе. А вона хіба відмовити йому може? Звичайно ж ні.

На наступні вихідні у бабусі вже четверо. Тільки брат вчинив дуже просто: дітей привіз, вивантажив, і будь здоров. І нехай хоч один постарше, такий, як наші, за віком приблизно. А другому то лиш чотири рочки. За ним потрібно прям доглядати.

Але навіть не в цьому справа. Брат не залишив ні грошей, ні продуктів. Просто вивантажив малих і був такий. А вони ж теж хочуть йогурт, шоколадку і бутерброд з маслом.

Само собою, бабуся ділить наші продукти на всіх, не буде ж вона нашим давати, а тим ні? А малому, чотирирічному, взагалі інше меню доводиться підбирати.

Свекруха мовчить, нічого не каже, але ми-то бачимо, що їй не вистачає цю бригаду по-сучасному годувати і кока-колою постійно забезпечувати. Незважаючи на те, що привозимо продукти і гроші залишаємо.

І проходить ось так два тижні, потім три, а потім і місяць. А брат чоловіка з дружиною навіть не цікавляться, як там і що у малечі.

У підсумку я не витримала і подзвонила йому. Кажу, мовляв, рідний, у тебе діти, напевно, повітрям харчуються. Ти чому повісив їх на маму, а сам ні копійки грошей на утримання не даєш? Чи ти думаєш, раз наших там годують, то і твоїм перепаде? А він мені відповідає, мовляв, що це за бабуся, якщо дітей нагодувати не може?

Тільки часи змінилися. Раніше стакан молока ляснув з окрайцем хліба і вільний. А тепер дітворі делікатеси подавай.

You cannot copy content of this page