Родинні історії

-Хто тобі дав права!– Скільки можна тягтись! Там все закриється, доки ти доїдеш.

Покупка автомобіля довго залишалась для мене нездійсненною мрією. Я довго мучилась в громадському транспорті, і дочекатись не могла, коли комфортно сидітиму у власній автівці. І навіть перспектива корків мене не лякала.

Але насолодитися здійсненням власної мрії не дала моя свекруха. Через кілька днів після покупки машини вона зателефонувала і попросила довезти її у важливій справі.

Водночас вона хотіла подивитися машину. Я погодилася, ще нічого не підозрюючи.

Через день моя свекруха знову зателефонувала. Цього разу її треба було довезти до клініки. У мене не було трьох годин вільного часу, а саме стільки потрібно на цю поїздку, я мала бути за годину на роботі.

Але трохи подумала, сказала на роботі, що затримаюсь, відвезла маму чоловіка, якщо це так було їй потрібно. Я думала, що на цьому всі її прохання закінчаться. Вона жінка похилого віку, їй потрібно було допомагати.

Та жінка не зупинилась на цьому. Ледь не кожного дня, у неї з’являлись все нові потреби. Я намагалася їй пояснити, що у мене взагалі-то роботи, обов’язки. І у вихідні дні мені теж іноді хочеться побути вдома, а не за кермом, працюючи водієм таксі. А саме таксистом я себе почувала.

Коли я вкотре підвозила на ринок, вона активно критикувала мою манеру водіння.

– Скільки разів можна тобі казати, щоб ти об’їжджала ями!– Навіщо ти туди повернула? Хто тобі дав права!– Скільки можна тягтись! Там все закриється, доки ти доїдеш.

І мене раптом прорвало. Я різко зупинилася. Сказала, що мені набридло бути особистим водієм. І хай хоча б бензин мені відшкодовує.

Вам також має сподобатись...