Я навчалася в інституті, роман із батьком моєї доньки, почався спонтанно, все було дуже романтично, гарно. Вже через два місяці знайомства ми з ним мріяли про доньку та сперечалися, яке вибрати ім’я.
Але лікарі давно мені казали, що на дітей можна не чекати. Розлучилися через мої ревнощі, я сама пішла від нього, а через місяць зрозуміла, що вже при надії.
Дякую величезне моїм батькам, братові та бабусям з дідусями, які підтримали мене в той момент. У мене народилася чудова донька, схожа на дві краплі води на тата, якого вона не бачила ніколи.
Він же бачив її поки що тільки один раз. Стосунки у нас не налагодилося. Зараз він одружений. Я щиро бажаю їм щастя. І весь час дякую йому за таке сонечко, яке завжди поряд зі мною, за мою дитину.
І нехай я мати-одиначка, я люблю її, доньці зараз п’ять років, і вона зовсім не переживає з приводу відсутності в неї тата, ніколи не питає про нього. Хоча, правду кажучи, це питання ми благополучно вирішили.
Поряд з нами вже рік знаходиться людина, яка любить і її і мене. Вона росте у великій та дружній родині, оточена турботою та любов’ю рідних їй людей. Я теж іноді зриваюся, лаюся на неї.
Мені просто хочеться відпочити в тиші, щоб ніхто не, але я знаю, що цей чоловічок найкраще, що є зараз у моєму житті та впевнена, що так буде завжди.
І особисто мені дитина не завадила закінчити інститут, хоча було не просто, знайти хорошу роботу, і дуже хочеться ще одного такого щастя. Це таке щастя, спілкуватися зі дитиною.
Бачити, як вона робить перші кроки, каже перші слова, схожа на вас чи на кохану людину. Просто треба навчитися це помічати, і все тоді буде добре.
