Для Кості Новорічні свята були найгіршим періодом у житті. Всі раділи, святкуючи, а він ходив похмуріший за хмару. Рівно два роки тому не стало його дружини Рити. Молода жінка пішла з дому і не повернулася.
Все сталося раптово. До цього моменту пара щасливо проводила час, займаючись справами та дочкою. Може, якби Рита погодилася на угоду з тими хлопцями, нічого не сталося б.
Ніхто не знав, що вони підуть на таке, аби відібрати весь бізнес сім’ї. Прийшовши на могилу, Костя поклав квіти до пам’ятника і постояв п’ять хвилин, згадавши кохану. Вона пішла зовсім молодою, не доживши до свого 30-річчя.
Дружина багато старалася для фірми. Якийсь авторитет натиснув на жінку, щоб вона погодилася продати бізнес за низькою ціною. Звичайно, Рита не пішла на таке, і негідники придумали хитрий план, аби отримати прибуткову справу. Все трапилося перед Новим роком.
– Розумієте, вона завжди поверталася з роботи додому, а вчора не прийшла, і досі її немає, – скаржився слідчому Костянтин, але той усміхнувся.
– Може, ваша дружина з коханцем поїхала в далеку країну? Адже в нас і такі випадки бували.
– Що Ви кажете! Вона завжди була мені вірною, – виправдовував Риту чоловік.
– Зачекаємо. Повина з’явитись Ваша дружина, – пообіцяв йому поліцейський.
Тільки Рита так і не з’явилася. Слідчий сам зателефонував Кості через чотири дні і сказав:
– Її машину знайдено у лісі за містом. На жаль, тіло неможливо буде впізнати.
Сусіди, близькі та знайомі допомогли з похороном. Хтось навіть дав грошей, сказавши, що для такої доброї жінки, як Рита, нічого не шкода.
– Ну і свята у тебе, синку, – голосила баба Зіна, йдучи ввечері з поминок. – Якщо треба, звертайся. Горе не питає нас, коли прийти.
Костя довго тоді не міг оговтатися після того, що сталося. До нього приходили з роботи колеги та вмовляли повернутися. Маленькій Владі раз у раз доводилося пояснювати, що її мама тепер живе на хмаринці.
Дівчинка теж довгий час не могла звикнути до думки про втрату матері. За ці два роки нещасний чоловік навіть посивів увесь. Нічого не могло компенсувати тієї втрати.
І ось Новий рік знову наблизився. Тільки Костя зовсім не тішився святами. Влада вже підросла та самостійно гуляла з подружками. Одна з її останніх прогулянок виявилася дуже цікавою.
– Тату, наша мама біля церкви просить їсти! – Промовила, захекавшись від втоми, Влада, яка щойно повернулася з вулиці.
Костя посміхнувся, глянувши на дівчинку.
– Владо, на нашу маму багато схожих жінок є на світі, – сказав їй батько і обійняв дочку.
– Ні, тату. Там справді була наша мама! – не переставала тараторити дівчинка. – Можеш сам пройти та подивитися.
Костя неохоче натяг на себе пуховик і шапку, взув чоботи і попрямував за дитиною. Прийшовши до церкви, він побачив дуже знайомий силует і мало не втратив дар мови. На нього дивилися очі! То були очі Рити! Тільки вона виглядала сумною.
– Подайте, будь ласка, чоловіче. Всевишній Вас не забуде, – монотонним голосом промовила жінка.
Костя стояв заціпенівши і нічого не розумів. Він вклав у її руку купюру та відійшов. Чомусь Рита не впізнала ні його, ні дочку!
– Може, Ви змерзли? – спитав у жебрачки чоловік, помітивши її посинілі від холоду пальці. – Тоді ходімо до нас. Я Вас напою гарячим чаєм.
Рита уважно глянула на нього і тихо промовила:
– Замерзла. Буду рада, якщо напоїте чаєм.
Незабаром вони увійшли до будинку, але Рита не впізнала рідних стін. Костя поставив чайник, а Влада дістала із новорічного подарунку шоколадні цукерки.
– Я ж знаю, ти такі дуже любиш, – простягаючи солодощі, сказала дівчинка.
– Так, так. Звичайно, – похмуро відповіла їй жінка.
Цілий вечір вони пили чай і дивилися фото в альбомі. На одному з весільних знімків гостя зупинила погляд і раптом сказала, що сильно втомилася та хоче прилягти. Костя не заперечував. Він постелив їй ліжко, і Рита пішла спати.
– Тату, чому вона нічого не пам’ятає? – Прошепотіла Влада, підійшовши до батька.
– Хвороба є така, – знизав плечима Костя.
Увечері вони заснули, а вранці виявили порожнє ліжко, на якому вчора прилягла їхня гостя.
– Тату, тату! Вона втекла, – заплакала Влада, притискаючись до батька. – Вона кинула нас вдруге!
Він обійняв дочку і погладив її по голові, намагаючись заспокоїти, але дівчинка ще дужче заплакала. Костя з дочкою неодноразово приходили до місця, де вони вперше побачили Риту, але її ніде не було.
Чоловік навіть поцікавився у парафіян, чи не бачили вони жебраку в довгому пальті та картатій хустці, проте ті відповідали, що Галина востаннє з’являлася тут напередодні Нового року. Тоді Костя звернувся до поліцейських.
— Розумієте, я знайшов її, а вона знову зникла, – розповідав він слідчому.
– Ви марите? Вашої дружини давно нема. Ви ж самі її проводжали в останній шлях, – з усмішкою промовив чоловік у формі. – Може, та жебрачка просто на неї схожа?
Костя зрозумів: зі слідчим домовлятися марно. Нещасний чоловік знову повернувся до храму і постояв там у дворі, сподіваючись зустріти свою Риту. Перед Різдвом усі люди готувалися, вигадуючи найсмачніші страви.
Кості сьогодні було зовсім не до них. Декілька разів він ходив до того місця, де побачив дружину, тільки туди ніхто так і не прийшов. Він сумно брів вулицями, вдихаючи аромати приготувань, що долинали з кожного будинку.
Міська ялинка світилася великими кулями та гірляндами. Костя підійшов до неї і загадав бажання, щоб Рита назавжди до нього повернулася. Він промовив це вголос і не помітив, як з-за ялинки вийшла жінка. У неї на руках була дитина років із трьох. Подивившись у її бік, Костя завмер.
– Рита! – крикнув він.
Жінка обернулася.
– Ви мені? – тихо спитала вона.
Підбігши до неї, чоловік сказав:
– Я, ми з Владою шукали тебе!
– Хіба я потрібна вам така? – крізь сльози промовила Рита. – Я згадала тебе, дочку, коли дивилася фото. Мені дуже важко сприймати те, що відбувається…
– Рито, ходімо додому. Хто цей малюк?
– Я підібрала його біля покинутого будинку. Його матері не стало, – відповіла жінка.
– Де ви живете з дитиною? Рито, я прошу тебе, ходімо додому. Ми усиновимо цього хлопчика, тільки прошу: повернися!
Це Різдво стало найщасливішим днем у житті Кості, Влади, Рити та маленького Данила. Рита повернулася додому, і чоловік допоміг жінці не думати про минуле, коли втекла з автомобіля, який підпалили вороги.
Деякий час Рита жила в лісі в покинутій хатині, а через кілька місяців почала блукати по підворіттях. Вона довго нічого не пам’ятала про себе через удар, який завдали їй бандити.
Того вечора вона встигла врятуватися, а безхатько, що був неподалік машини, потрапив у вогонь. Влада раділа поверненню мами. Тепер у неї з’явився ще й братик. Мама та тато пізніше всиновили його.
– Я, коли альбом дивилася, все згадала, і на душі стало так погано, – ділилася з чоловіком Рита. – Я побоялася, що мої вороги повернуться, і на нас усіх чекає сумна доля.
Він розумів її стан, тож запропонував поїхати із цього міста назавжди. Минуло кілька років.
– Мамо, матусю! Данило читати навчився, – радісно повідомила Влада, коли Рита готувала до столу святкове частування.
– Значить, до школи наш син піде найрозумнішим! – Зраділа жінка, поправляючи білу скатертину.
Увечері за столом вся сім’я зібралася святкувати Новий рік. Про свій подарунок Рита заявила прямо перед боєм курантів:
– У мене для вас, рідні мої, найноворічніший сюрприз: скоро в нашій сім’ї з’явиться ще один чоловічок, якого ми любитимемо також, як любимо одне одного. Дякую, що дочекалися мене і витягли з місця, де мене, можливо, вже не було б. Я дуже рада, що я з вами, мої кохані! З Новим роком вас, дорогі! З новим щастям!
