Мама дивується, що ми йдемо на поводу у десятирічної доньки. Старшій дочці 10 років. З’явилася вона у нас із чоловіком після п’яти років шлюбу. Будували бізнес, не до дітей було, хоча завжди мріяли про двох і навіть трьох дітей.
І ось зараз нам по 39 років, матеріально забезпечені, є і велика квартира, і заміський будинок і по машині маємо. Дочка нічого не потребує, любов’ю і увагою теж не обділена. Няні в неї не було, справлялися самі та ще допомагали батьки.
Чоловік може сам вести бізнес, якщо я буду з малюком удома. Буду періодично допомагати. Розраховували і на дочку, що посидить із братиком чи сестричкою, якщо буде потрібно. Але коли вона дізналася про наші плани, закотила істерику.
Сказала, що переїде до бабусі та дідуся, якщо вирішимо народити ще одну дитину. Жодні вмовляння та приклади на неї не діють. Пробували пояснювати, що з таким підходом до життя і його могло б не бути, але воно вперлося, плаче постійно.
Мені її шкода, але й йти на поводу у десятирічної дитини не хочу. Подруги кажуть, що після народження малюка вона заспокоїться і полибить його. У них так само було. А якщо ні? Якщо дочка приховує образу на нас із чоловіком на все життя?
Аргументом у неї є те, що ми з чоловіком не маємо ні сестер, ні братів. Так склалося, що свекруха розлучилася, коли моєму чоловікові було сім років, заміж більше не вийшла. А моя мама не змогла народити другу дитину через здоров’я. Але ж хіба такі тонкощі можна обговорювати з дитиною!
Мама каже, що ми не маємо її слухати. За 10 років дочка вже сама буде мамою і зрозуміє нас. Всі наші знайомі дивуються, що ми питаємо дозволу у доньки. Мама каже, що раніше таке нікому і на думку не спадало, і дітям у тому числі. Але зараз час інший, діти розвиненіші через інтернет. Розуміють усі навіть більше, ніж потрібно.
Я іноді думаю, що дочка просто капризи свої показує, звикла, що все для неї боїться, що буде ображена увагою. Але як подумаю, що весь період вагітності потрібно буде виносити її істерики… Та і для малюка це буде погано.
Не брати ремінь, як радить мій тато. Він їй сказав, що якщо дочка піде з дому, то вони її не приймуть, житиме на вулиці і сама зароблятиме на їжу. Це її трохи налякало.
Начебто й розумію, що це не проблема поставити дитину такого віку не місце, але не можу наважитися. Чоловік не втручається, вичікує. Він дуже любить дочку і не хоче псувати з нею стосунки.
