Ігор Анатолійович, 42-річний бізнесмен, зупинив машину і міцною рукою пригорнув до себе Вероніку, молоду красуню.
– Ну що, малятко, повечеряємо в ресторані, а потім рвонемо на квартиру?
– Уууу, – дівчина надула і без того пухкі губки, – я думала ми поїдемо в клуб і там зависнемо до ранку.
– Ну який клуб, – Ігор зробив незадоволену гримасу, – у мене немає стільки часу. Ти що, забула, зрештою я одружений… І проблеми вдома мені не потрібні…
– Навіщо ти мені це кажеш? – спалахнула Вероніка. – Хочеш образити?
– Ні, просто хочу, щоб ти зрозуміла, що якщо будуть проблеми у мене, вони з’являться і в тебе.
– Ти що, мені загрожуєш?
Очі Вероніки сповнилися сльозами.
– Ні, дитино, що ти! Ну перестань, моя капризуля! Ти ж знаєш, як я тебе люблю. І моя жаба-дружина навіть близько не може зрівнятися з тобою! Але в нас із нею загальний дохід і я не можу покинути її навіть заради тебе. Адже тоді я втрачу половину своїх статків, а може бути навіть і більше. Так що, якщо ти хочеш, щоб ми обидва були в шоколаді, то не змушуй мене підставлятися. Зрозуміло?
– Так, – кивнула Вероніка. – Гаразд, я згодна на ресторан, але май на увазі, я замовлятиму найдорожчі страви, і тобі не дозволю поспішати, коли ми потім залишимося наодинці.
Ігор засміявся.
— Не хвилюйся, до моїх планів це теж не входило. Ну то що, їдемо до ресторану? Тут нещодавно відкрився новий крутий заклад, всі мої друзі від нього в захваті, а я там ще не бував. Пропоную скуштувати нову кухню, і зробимо це прямо зараз.
Вероніка посміхнулася, кивнула і відвернулася до вікна, а Ігор натиснув на газ, повертаючи до проспекту. Коли він говорив Вероніці про дружину, анітрохи не перебільшував, навпаки, не сказав дівчині всієї правди. І насамперед тому, що був вкрай незадоволений своїм життям. Він прожив майже 40 років, але витратив їх у безглуздих метаннях, які вважав за пошуки щастя.
Ігор народився і виріс у багатій родині, і ніколи не знав проблем через гроші. Батьки любили свого єдиного сина і виконували його найменші капризи. І так було аж до його 14-річчя, а потім щасливе та безтурботне життя хлопчика розірвалося на дві частини: батько та мати заявили йому про те, що хочуть розлучитися.
— Ми давно не кохаємо одне одного, – казала Ігореві мама. – І намагалися зберегти наш шлюб лише заради тебе, але зараз, коли ти став дорослим, ми вирішили, що більше не хочемо марнувати свій час. Сподіваюся, ти нас не засудиш і зрозумієш.
Приголомшений Ігор скочив на ноги.
— Тату, що таке вона каже?
– Правду. Мама давно зустрічається з іншим чоловіком і їй дуже потрібне розлучення, а я хочу отримати довгоочікувану свободу, якої мені так не вистачає… Наші стосунки з нею зжили себе. Нема сенсу намагатися якось їх відновити.
— А ви про мене подумали? – Закричав Ігор. – Що я тепер робитиму? Де житиму. І, найголовніше, навіщо?
— Живи собі, – відповів батько. – Зрештою, це твоє життя. Одного разу, може бути через багато років, ти зрозумієш це. І зрозумієш, що я правий.
Але Ігор не хотів нічого розуміти. Він не витримав і розплакався так маленький хлопчик, а потім втік до своєї кімнати. Мати хотіла піти за ним, але Анатолій утримав її.
— Не треба, дай йому спокій. Він уже дорослий і сам з усім упорається.
Вони не могли собі навіть уявити, що того дня світ їхнього сина розбився, обсипавши його осколками, які сильно поранили нічим не захищене серце. Вперше в житті Ігор усвідомлено бажав допомоги та турботи від батьків, найбільше у світі хотів, щоб вони прийшли зараз до нього, обійняли, сказали, що все буде добре, пожаліли, але ніхто так і не відчинив двері до його кімнати.
Тоді він відчинив її сам. Ігор пішов з дому і подався у всі тяжкі. Це був його виклик, його протест усьому світу. Він швидко спробував на смак усі заборонені плоди і кілька років, батькові не раз доводилося рятувати його, витягаючи з різних колотнеч. Закінчилося тим, що одного разу Анатолій не витримав і заявив синові, що більше не збирається прикривати його.
– Цікаво, чому? – поцікавився похмурий і пом’ятий Ігор.
Він був незадоволений тим, що його розбудили, не давши виспатися після безсонної ночі в сауні, де він та його друзі розважалися з дівчатами, святкуючи чийсь день народження.
– Та все дуже просто! – Вибухнув Анатолій. – Тобі вже за двадцять, а ти все ще поводиться як дитина. Живеш без мети, ні до чого не прагнеш, не намагаєшся заробити і хоч якось збудувати своє життя. Більше того, ти постійно псуєш мені життя.
– Яким чином? – посміхнувся Ігор.
– Скільки машин ти розбив, згадай! Я купую тобі їх, ти розбиваєш, я купую, ти розбиваєш… Даю тобі гроші, ти спускаєш їх зі своїми дружками. Витрачаєш час на продажних дівок! Вважаєш це нормальним? Тоді не забувай, що в мене теж є сім’я, і Олені не подобається, що я чималу частину нашого сімейного бюджету віддаю тобі…
– Ах так, у тебе ж тепер є ця, Олена… Здається, вона навіть вагітна… І кого ви мені подаруєте, братика чи сестричку? Може і мама збирається когось народити? А я не в курсі, ми так давно з нею не бачилися.
– Слава Богу, вона в Іспанії і не бачить, на що перетворився її син, – підтиснув губи Анатолій. – І ось що я тобі скажу. Я більше не забезпечуватиму тебе. Далі сам. Я купив тобі невелику фірму, яка, за вмілого керівництва, стане процвітаючою компанією. Сподіваюся, у тебе все вийде. А я їду…
– Куди?
– Яка тобі різниця? Просто ти мусиш знати, що мене поряд не буде вже ніколи. Тепер тобі доведеться триматися на плаву самому. Прощавай, синку… Ми побачимося з тобою не скоро… І будь щасливий!
Анатолій вийшов, а Ігор, ще не розуміючи, що сталося, безглуздим поглядом глянув на двері. І тільки тоді, коли сенс батьківських слів дійшов до нього, кинувся за ним слідом.
– Ееєе, тату! Почекай! Та стривай ти!
Але чорний джип Анатолія вже заревів, набираючи швидкість, і Ігор залишився в диму вихлопних газів, якими його обдало.
– Ну і будь ласка! – крикнув услід машині, що поїхала, хлопець. – Проживу і без вас! Дуже ви мені потрібні!
Однак виявилося, що доросле життя не таке вже й привітне для тих, хто звик жити, чекаючи чиєїсь милості. Працювати Ігор не вмів, у бізнесі нічого не розумів. І тому, минуло зовсім небагато часу і компанія, залишена йому батьком, перетворилася на збиткове підприємство, якого Ігор позбувся за першої ж можливості, продавши її чи не за половину реальної вартості.
Втім, він радів угоді, що відбулася, і думав, що тепер житиме на отримані гроші досить-таки довго. Хоча й не збирався відмовлятися від звичних насолод. І був дуже здивований, коли зрозумів, що у його кишенях знову гуляє вітер. Спроби відшукати батька і мати результату не дали, і тоді Ігор вирішив зовсім забути про них.
Якийсь час він намагався жити, позичаючи гроші у друзів і просаджуючи їх, граючи в казино або роблячи ставки на іподромі. Іноді йому щастило, але частіше доводилося виправдовуватися перед тими, кому він був винен. І само собою настав час, коли ніхто не хотів підтримувати Ігоря і більшість його друзів стали для нього колишніми.
— Один ти, Сергій, залишився в мене, – скаржився Ігор єдиній людині, яка від нього не відвернулася.
— Не парься, і не ображайся на них, – радив Сергій, розливаючи по келихах коньяк. – Їм уже час взятися за голову. Багато хто одружився, продовжив сімейний бізнес.
— А ми з тобою, що дурні? – намагався зрозуміти Ігор.
— Ні, у нас інша філософія. Ми з тобою хочемо залишитись у тій безбашеній юності, яка від нас уже пішла. Мені, ось, наприклад, вже під тридцятку, ти на пару років молодший, а так хочеться бути молодими та безтурботними…
— Щось останнім часом у мене це погано виходить, – гірко посміхнувся Ігор.
— А ось ці упадницькі настрої треба залишити, – сказав Сергій. – Слухай, справді досить киснути, я знаю одне місце, де ми зможемо сьогодні відірватися на повну. До речі, я хочу познайомити тебе з одним хлопцем. Він нещодавно приїхав до нашого міста, але справив справжній фурор. Його звуть Денис, або просто Ден.
– Так? І чим цей Ден такий знаменитий?
— Сам побачиш!
— Ну, тоді ще по коньячку, і вперед! – засміявся Ігор.
Денис виявився професійним стриптизером. Кілька років він працював у столичних клубах, а потім вирішив залишити елітний бомонд та зробити власний негласний тур містами.
— Цікаво, і навіщо це тобі? – Запитав його Ігор.
— Та тут просто, – спокійно пояснив Денис. – Там публіка перенасичена, а на гроші жадібна, а тут все навпаки. Жінок з грошима хоч греблю гати, куди їх у цій глушині витрачати? І ось тут з’являюсь я…
— Що, – посміхнувся Ігор. – То ти затребуваний?
— А ось подивишся. Звичайно, всі мої серйозні шанувальниці давно забули час, коли їм було 18, але для мене це не має жодного значення. Я молодий і сповнений сил, до того ж у мене гарна уява. І ось я вже з грошима і в шоколаді … До речі, сьогодні день народження у якоїсь тітки, причому в неї ювілей, і її подруга замовила у подарунок мій виступ. Подивишся, який фурор буде.
Денис не обдурив. Ігор і не думав, що такі дорослі жінки можуть так поводитися. Він був приголомшений і збентежений цим. І водночас, внутрішнє посміхався: а що, коли йому спробувати повторити подвиг Дениса. Зрозуміло, стриптиз танцювати він би не зміг і напевно зламав би блискучий пілон, на якому той танцював зухвалий пол-денс.
А ось звабити якусь вікову багачку можна спробувати. На подив Ігоря, це виявилося дуже легко. Розпалені спиртним та спокусливим танцем Дениса, жінки знемагали без чоловічої уваги і коли Ігор підсів до них, заверещали від захоплення, а за кілька годин одна з них залишила вечірку у супроводі Ігоря. Вранці дала йому стільки грошей, скільки він давно не тримав у своїх руках.
Ігор був радий до божевілля. Він знайшов можливість заробляти і не збирався упускати надані йому можливості, дивуючись тільки одному: як це раніше йому не спало на думку. А роки йшли, і одного разу Ігор прокинувся із дружиною, яка була на 22 роки старше за нього самого. Наталя просто купила його, пообіцявши забезпечувати в обмін на кохання та вірність.
Вибору в Ігоря не було, і він старанно розігрував перед нею теплі почуття, яких насправді, певна річ, не відчував. Більше того, йому раптом відчайдушно захотілося, щоб поряд з ним була молода і вродлива жінка, щоб вона кохала його таким, яким він є, але доля, ніби глузуючи, зробила так, що він закохався сам.
Ця дівчина працювала кур’єром і часто доставляла їм додому якісь дрібниці, які Наталя Бог знає, де купувала. Ігор спочатку не звертав на неї уваги, він взагалі ніколи не помічав обслуговуючий персонал, але одного разу кепка злетіла її голови, і він побачив перед собою зеленооку красуню з дивовижною усмішкою.
— Вибачте, будь ласка, – спритними рухами дівчина зібрала волосся і знову сховала його під головний убір. – Я сьогодні така незграбна.
Ігор не чув її слів, думаючи тільки про одне: яка вона гарна. Трохи помовчавши, він запитав, як її звуть.
— Арина, – знову посміхнулася дівчина.
— Арина… Я хочу зустрітися з вами… – промовив Ігор, вирішивши чомусь, що вона обов’язково погодиться, але у відповідь дівчина тільки трохи спохмурніла:
— Це зайве… Розпишіться, будь ласка, що ви отримали пакунок. І я піду…
Ігор машинально розписався, але коли хотів взяти її за руку, Арина вислизнула і зникла за дверима. З того дня Ігор втратив спокій. Він з’ясував, де вона працює, чекав її вечорами, дарував квіти, цукерки, всякі дрібнички. Освідчувався в коханні, стояв перед нею на колінах. Але Арина залишалася непохитною.
— Ігоре, ти одружений. Я ніколи не зустрічатимуся з одруженим чоловіком.
– Я розлучуся, – обіцяв він.
— Не треба робити цього… – зітхала дівчина. – Я не хочу почуватися винною у цьому.
– Ти все одно будеш моєю, – запевняв він її. – Я не заспокоюся…
Арина нічого не відповіла і пішла. Якось надвечір їй треба було відвезти замовлення на нову адресу. Нічого не підозрюючи, вона вирушила виконувати свої обов’язки, але ледве постукала у двері, і та відкрилася, як Арина скрикнула від обурення: перед нею був Ігор, причому явно не тверезий.
В одну мить він схопив її за руку і затяг у квартиру, зачинивши двері. Арина чинила опір, як могла, але він був нестримний. Зірваний з дівчини одяг уже лежав на підлозі, на ній залишалася тільки нижня білизна і порятунку чекати не було звідки. Раптом Ігор відсторонився і розреготався:
– Що це на тобі?
Арина поспішила схопитися, прикриваючись руками, а Ігор продовжував реготати, показуючи на неї пальцем.
— Та ти ж жебрачка! А ведеш себе як королева! У такій ганебній у нижній білизні тебе ніхто не захоче. Тепер я розумію, чому ти не хотіла роздягатися! Боялася, що я побачу дірки на твоїх трусах!
Не в силах утриматися від сміху, Ігор уткнувся обличчям у подушку. Коли він знову підняв голову, Арини у квартирі вже не було. Наступного дня Ігор хотів знайти її вибачитись, але вона… зникла, ніби її ніколи не було. Життя Ігоря повернулося у звичне йому русло.
Він, як і раніше, жив із дружиною, яка оплачувала його забаганки, час від часу заводив молоденьких коханок, приховуючи це від дружини і щоранку прокидався з думкою, що на нього знову чекає довгий сірий день. Все частіше він відчував себе порожнім і нікому не потрібним. Навіть дружина Наталя все частіше дивилася на нього з якоюсь зневагою, чи здивуванням і все рідше вимагала, щоб він залишався з нею наодинці.
– Невже вона хоче мене вигнати? – Думаючи про це, Ігор внутрішньо стискався від страху. – Але що я тоді робитиму? Як жити? Цього року мені виповниться вже сорок три… Кому я потрібен?
Звичайно, на нього переписали якусь фірму, подаровану йому дружиною, але він там практично не з’являвся, адже всі справи Наталя вела сама, нічого серйозного, не довіряючи своєму чоловікові. Інша річ, якщо Наталії не стане. Тоді все її багатство дістанеться йому і життя, що залишилося, він проведе так, як йому хочеться. Треба тільки потерпіти і не допустити, щоб дружина позбулася його.
Думаючи про це, Ігор вирішив, що його зв’язок із Веронікою буде останнім. Принаймні поки що. Ось зараз він зводить цю безмозку пустушку до ресторану, потім відвезе додому і забуде про неї, як і про інших продажних дівок, які роєм в’ються навколо успішних чоловіків. Вероніка не здогадувалася про думки коханця і захоплено заохала, побачивши, в який чудовий ресторан він її привів.
– Любий, – защебетала вона. – Та тут так чудово.
Ігор задоволено кивнув, але ледве вмостився за столик, як його щелепа відвисла від здивування: перед ним стояла офіціантка, готова прийняти замовлення, і він одразу впізнав зелені очі Арини.
– Ти??? – Вигукнув він.
Арина здригнулася і хотіла піти, але потім взяла себе в руки і спокійним тоном запропонувала меню, привітавши гостей. Вероніка сказала, що хоче, а Ігор раптом відчув неймовірну злість. Це вона, Арина у всьому винна. Вона відмовила йому, коли він хотів кохати. Зараз би він був щасливий з нею, а не з цією жабою Наталією.
І всіх цих Веронік у його житті теж не було б, він кохав би тільки її, Арину… Вона народила б йому дітей. І пекуча ненависть захлеснула Ігоря. Він зробив замовлення, а потім весь вечір кликав до себе Арину, принижуючи її – то вимагаючи принести іншу страву, то звинувачуючи неквапливості. Арина витерпіла все і тільки коли він попросив рахунок, почервоніла, почувши слова:
– На, це тобі чайові. Бачиш, який я щедрий! Купи собі нові труси! Ти ж, як і раніше, ходиш у рваних? Чи не хочеш знову показати їх мені? Я як зараз їх пам’ятаю!
– Ти що, – схопилася Вероніка. – Спав із цією офіціанткою? Ти зраджуєш мені?
– Сядь, дурепо! – Огризнувся Ігор і зблід, почувши за спиною голос дружини.
– Ні, чому ж, нехай каже… Ця юна красуня все правильно питає. Щоправда, це моє питання.
– Наталя, Наталя… – пробелькотів Ігор. – Але що ти тут робиш?
– Мені зателефонувала якась мила дівчина та сказала, що кохає тебе, а щоб я в цьому переконалася, запросила сюди.
– Вероніка! – Ігор повернувся до дівчини. – Це зробила ти? Навіщо?
– Тому що я кохаю тебе, – схлипувала Вероніка, – і хотіла, щоб ти був зі мною завжди…
– Будь ласка, люба дитино, можете забирати його прямо зараз! – Усміхнулася Наталя. – Колись я зробила велику помилку і настав час її виправити.
– Наталя, мила, вибач, – кинувся до неї Ігор і схопив за руку, але вона висмикнула її і пішла геть, тоді він повернувся до своєї супутниці:
– Пішла геть! І щоб близько до мене не наближалася!
Вероніка, яка не чекала такого повороту подій, ридаючи, вибігла з ресторану. Арина весь цей час стояла поряд з Ігорем, застигла, ніби не могла прийти до тями. Ігор підвів голову і глянув на неї.
– Що, задоволена?
– Так, – відповіла вона. – Дуже. Знаєш, якби не той випадок, я б, мабуть, потрапила до твоїх сіток. Ти не помічав цього, Ігоре, а я ж закохалася в тебе і єдине, що мене зупиняло, то це твоя дружина. Я не хотіла ділити тебе ні з ким і тому уникала. Боялася, що не встою перед тобою. Занадто гарно ти залицявся… Твої глузування зірвали завісу з моїх очей.
Ти думав, що я бідна і стерплю всі знущання? Але це не так. Я виросла в багатій сім’ї, і батьки робили для мене все, але я вирішила, що домагатимуся всього сама. Хотіла дізнатися про життя з усіх боків, тому рано пішла з дому і почала заробляти, доки навчалася. Була кур’єром, посудомийницею, працювала навіть на АЗС і сама забезпечувала себе. Так, я ходила в дешевому одязі, заношувала до дірок, але я купувала його сама. Так я вчилася жити.
– Ну, і що змінилося? – посміхнувся Ігор. – Ти, як і раніше, прислуговуєш іншим.
– Так, але я прислужую у своєму ресторані. Так, не дивуйся. Я власниця цього закладу. Моїй офіціантці стало погано, і я відпустила її, і сама підмінила… Бачиш, якби я не починала з низів, я не зрозуміла б її, можливо, позбавила б премії, звільнила, як це роблять інші, але я була в її шкурі і знаю життя з усіх боків.
– Я йду… – Ігор підвівся з-за столу, не в змозі бути в закладі ще хоча б хвилину. – І знаєш, мені шкода, що у нас з тобою нічого не вийшло.
– А мені ні, – відповіла йому Арина. – Тепер ні…
