Здавалося б банальна історія, коли наприклад, справа в чужій сім’ї, дуже швидко знаходиться і порада, і словечко влучне, а як своя сім’я, то навіть не знаєш як вчинити.
Ось у мене чоловік, будинок, все добре, двоє дітей, в житті наче все добре, та є одне але.
Ну в нас, як і в будь-якій сім’ї, є розлади. В плані того, що для старшої доньки я хороша, звісно ж з недавніх пір, хороша бо вона сама вже мама, виросла і зрозуміла мене.
Та і з меншою все гаразд було, до одного моменту. Молодша донька жила в нас все життя, і до вагітності, і під час, і навіть коли народила, я допомагала з онуками, а потім виявилася поганою.
Нехай так, дитині ж краще знати, погана в неї мама, чи добра. Я собі завжди так думала, погана я, то хай так, тоді не буду влазити, не буду телефонувати.
Аж тут старша донька їде в місто по справах, молодша з нею. А я от одну дитину хочу бачити, а іншу ні.
І розумом знаю, що дочка, рідна кров, а серце не дає власну дитину пробачити. Її бачте, психолог запевнив, що її проблеми з дитинства. Ось так, ходіть потім по лікарям.
