Даша стояла, задерши голову – читала розклад електричок на залізничному вокзалі. Валіза на коліщатках, рюкзак за спиною. Ще не було й п’ятої ранку. У її селище найзручніше можна було дістатися саме електричкою, автобуси туди не ходили, погана дорога. Ох, найближчу електричку чекатиме півдня.
І Даша вирішила їхати таксі. У столиці вона окрім навчання підробляла у кафе і зараз могла собі дозволити і таксі, хоч шлях і не близький. Дорогувато, звичайно… Але з електрички ще пару кілометрів треба йти пішки, а тут валіза… А таксі довезе додому.
Додому хотілося потрапити швидше. Вона пройшла крізь будівлю вокзалу та вийшла до міста. Там спробувала викликати таксі через інтернет, але безрезультатно. З ранку ще було мерзлякувато, але відчувалося, що день буде спекотним.
І тут Даша почула, як повна жінка, що стоїть поруч, дзвонить у таксі і викликає машину в тому ж напрямку. Вона підскочила до неї, сподіваючись, що зможе поїхати з нею, і жінка погодилася. Ось це поталанило. Тепер витрати ділилися на двох, Даші їхати трохи далі. Вони швидко домовились.
І тільки тут Даша помітила, що жінка зовсім не повна, як здавалося спочатку, а при надії. І краще навіть сказати – дівчина. Були вони приблизно одного віку. Ну, власне, Даші було все одно, хто буде її попутником. Машину чекали недовго. За цей час вони перекинулися кількома фразами.
Даша сказала, що вона студентка, що їде додому на канікули. Дівчина їхала з лікарні і тепер її виписали, але через три тижні повернеться знову сюди. Хвилин за десять до них під’їхала машина. Даша допомогла дівчині та з її валізою, потім сіла вперед, поряд з водієм, дівчина важко залізла назад.
Водій – немолодий чоловік. Кондиціонер відсутній. Щойно виїхали з міста, водій почав лаяти дорогу. Так. Там було, що лаяти. Їхати доводилося повільно, об’їжджаючи ями та ковдобини. Стало спекотно. Добре було лише тоді, коли заїжджали лісовою дорогою.
З ялинового лісу йшло благодатне свіже повітря. Даша дістала телефон, бо хотіла надіслати фото подружці, але зв’язку тут зовсім не було. Весь цей час всі пасажири машини весело спілкувалися, але раптом супутниця замовкла, а потім промовила здавлено: «Боляче як!»
Даша обернулася на неї, на обличчі у тієї завмерло здивування, і раптом вона знову скрикнула протяжно: «Ооооооооой». Дівчина зігнулась і впала на бік. Даша просила водія запинитися, не зводячи очей з дівчини, водій пригальмував.
Даша вистрибнула з машини, відчинила задні дверцята і завмерла в розгубленості, вражена здогадом – скоро з’явиться малюк, просто посеред лісу. Спочатку вони вирішили спробувати доїхати до найближчого села. Раптом Рита з несподіваною силою вчепилася їй у руку.
Крививши рота, вона скривилася і стиснулася. Потім різко витяглася і затрясла головою. Даша вирвала руку і веліла водієві зупинитися. Вона вискочила з машини і сунулась на заднє сидіння. Зробила вона це даремно, тому що Рита почала хапати її за руки, за одяг та тягнути на себе.
Даша не втрималася на ногах, впала коліном у прохід, вдарилася. Через хвилину Риту відпустило, вона лежала на задньому сидінні, обхопивши живіт руками, її трясло. Дихання уривчасте, очі нічого не бачать. Вона дослухалася до себе. Даші і самій треба було заспокоїтись. Вона злякалась.
Водій теж вискочив з машини, бігав поруч, ляскаючи себе по коліна, намагався зателефонувати, але зв’язку не було, він щось бурмотів. Дорога була пустельна – ранок ранній. “Так, цей не помічник” – чомусь подумалося Даші. І вона сама злякалася своїми думками.
І тут Рита згорнулася і завила по-звірячому. Поводячи очима, що не розуміють, вона намагалася сісти, але в неї не виходило. Даша по-дурному пропонувала їй вийти з машини, але та не чула. Вона, чомусь, намагалася рвати сумку, що стояла поруч, і мукала.
Потім ослабла, вкрилася потом і затихла. Дашку вже брало зло. Як вона тут посеред лісу нічого не маючи і не знаючи, що робити, буде приймати малюка? Даша почала командувати. Тепер вона зрозуміла, що так можна. Хоч і здавалося, що присутні мудрішими та досвідченішими, але зараз…
Зараз треба брати все у свої руки. Інакше… Навіть не хотілося думати, що інакше. Вони взяли Риту за руки, допомогли, але як тільки та стала на ноги, так і впала знову на коліна в черговому нападі. Даша несвідомо гладила Риті спину щосили, беручи частину болю на себе.
Рита все рвалася кудись повзти. Даша грала у лікаря. Як там у фільмах пологи показують? Все просто, але насправді все було не так. Рита не слухала її, вона репетувала. Даша нервувала, умовляла, але Рита не слухала. Даша зрозуміла – не виходить ласкаво і по-дружньому, почала кричати на неї.
І Рита послухалася. Давно б так! Коли дитина вже була у руках Даші, зупинився автомобіль. Його водій – молодий чоловік обіцяв викликати швидку, щойно спіймає зв’язок. Більше нічим допомогти він не міг. Дівчинку назвали на честь Даші. У найближчому селищі вони зустріли швидку.
Медики швидко забрали молоду маму та малятко. Вони з водієм ніяк не могли ще прийти до тями. Він прибрав у машині, а Даша обмила руки, вмилася у річці і сиділа на березі. Річка заспокоїла, забрала все те, що злякало. Дихалося легко та вільно.
Даша довго дивилася на воду і їй уже здавалося, що вона теж пливе її течією. Сьогодні побачила світ маленька дівчинка, і вона, Даша, мала до цього безпосереднє відношення. Тепер настало умиротворення, тепер вона посміхалася. Як же добре все, як добре.
