Я посварилися з чоловіком, бо він мене не чує зовсім. А ми, до речі, ще до весілля з ним домовлялися, що я не хочу займатися дітьми. Максимум одна дитина. Я здобула гарну освіту і розглядаю можливі перспективи, тим паче що вони є.
Хочу займатися наукою, для мене це важливо, оскільки я ще з юних років про це мріяла. І от одразу, як одружилися, дізналася, що чекаю на дитину. Хоча я не планувала. На два роки просто випала з процесу.
Донька вже в садочок пішла, але все одно треба займатися, бо маленька ще, хворіє. А я намагаюся надолужити все, що пропустила. У мене така спеціальність, що постійно треба оновлювати знання.
Місяць-два пропустив – і все! Треба наганяти. А я вже відчуваю, що голова по-іншому працює, складніше стало інформацію засвоювати. І тут мені чоловік ще заявляє, що в чоловіків мізки краще влаштовані.
Вони ж бійці і звикли до конкуренції, а жінки більше заточені на виховання дітей. Тож я не маю думати про свою кар’єру, а станемо думати ще про дітей. А я, якщо чесно, вже свій ресурс вичерпала.
Я енергетично слабка людина. Тому для мене ще діти – це кінець. Кінець моїм мріям про кар’єру. Максимум робота на якихось нижчих посадах і то не факт, або просто низькокваліфікована робота.
Роботи я не боюся, якщо що, просто не хочу розтрачувати свій потенціал тільки на дітей. І ось чоловік вбив собі в голову, що нічого страшного, якщо в нас ще будуть діти, можна буде повернутися в професію.
По суті, пропонує мені закопати все те, чого я вчилася роками. Але ж у мене не менше десяти років на це все пішло. Як я можу просто так узяти й відмовитися? Я кохаю свого чоловіка, але зараз він буквально вимагає від мене жертви.
Я зовсім не готова до такого. Що мені зробити і як донести до чоловіка, що я не хочу ставати тінню самої себе. Адже якщо почну виховувати дітей, то на кар’єрі можна ставити хрест.
Не уявляю собі, який відчай на мене чекає. Відчуваю, що пожертвую життям. Чоловіка кохаю, розлучатися не хочу. Ну ось такий ось він у мене. А я в нього… Що робити?
