Тата не стало п’ять років тому. Ми з чоловіком організовували все самі, бо інші родичі були у відпустках та роз’їздах. Попрощатися зібралися бабусі, брати, моя мама та сестра тата. Тітка Ніна збирала конверти від родичів, які принесли нам як підтримку.
Пізніше з’ясувалося, що на татовому рахунку є деякі заощадження. Усі гроші лежали на банківській картці. А паролі тато завжди записував у блокнот, щоб не забути. Тож зняти ці гроші міг будь хто.
І тут тітка вирішила, що буде надійніше, якщо ці заощадження будуть у неї. Мовляв, потім на пам’ятник витратимо, а в тебе гроші незрозуміло на що розійдуться.
Я й не планувала ходити магазинами з татовими грошима. Але хотіла б покласти їх на депозит, аби вони у майбутньому доповнили внесок при купівлі квартири. Бо на той час ми з чоловіком винаймали житло.
Але всі родичі чомусь вирішили, що хочу привласнити те, що мені не належить. Тож я віддала все татовій сестрі на випадок, якщо бабусі потрібна буде допомога.
Згодом я помітила, що з таткової квартири зникають цінні речі, інструменти і навіть постільна білизна.
У цій квартирі ще живе бабуся, тож тітка Ніна часто її відвідує, і вона має ключі. Мій чоловік якось брав перфоратор із дозволу бабусі і, звісно, повернув його на місце. А ось тітка ніколи не звітувала, куди дівається все, що вона бере.
Минуло вже 5 років, як тата не стало. А пам’ятник досі ніхто не поставив. Куди поділися гроші, які збирала тітка Ніна, ніхто не знає. Прикро досі, як можна було всім набрехати і навіть не поставити надгробок?
Я отримала у спадок татову квартиру. Це те, що за законом належить мені. Квартиру тітка Ніна не змогла забрати. З того часу ми й не спілкуємось.
