Почну з того, що зі своїм чоловіком разом 4 роки, із них 1,5 роки зустрічалися. У перший рік усе було чудово, але потім, як стала жити в нього, почала розуміти, що його рідня йому дорожча за всіх на світі.
З нами у домі живуть його старі батьки, брат чоловіка зі своєю сім’єю, у брата одна дитина і ще одна скоро народиться. Всі живуть з нами і мене спочатку втомлювало таку кількість народу в одному будинку, так ні щоб піти звідти, я зі своїм коханням йшла на пролом.
Звичайно, його рідні мені не були раді, та й на наші стосунки це наклало свій відбиток. Ми лаялися, непорозуміння збиралося, я все терпіла, сподівалася, ось завагітнію і чоловік зрозуміє, що його сім’я йому дорожча і скаже братові, щоб з’їжджав.
Але не тут було, брат, як жив, так і живе з нами, а я все більше злилася на чоловіка за це.
Народилася дитина – знову нічого не змінилося, ми як жили в найменшій кімнаті, так і живемо, а брат із сім’єю займають весь другий поверх (3 кімнати).
Тут ще більше непорозуміння від ситуації, чому чоловік нічого не змінює, як виявилося, йому все одно, він не працює, вдома ремонту немає, з таким натовпом немає нічого.
У результаті, коли нашій дочці виповнився рік, я стала розуміти, що так жити не можна, і справивши рік доньки, через тиждень виходить у нас із чоловіком сварка через дрібниці.
Чоловік мене вдарив по шиї, заломив руки, і це все при дитині та її батьках. Загалом я збираю речі і їду до батьків, поки чекала таксі чоловік сказав, щоб ноги моєї тут більше не було, його батьки говорили, що я сама винна, що він мене вдарив. Я шокована і досі думаю, як я таке терпіла, навіщо?
Зараз розумію правильність свого рішення уникнути такого чоловіка, тому що не можна нікому дозволяти піднімати на себе руку, не можна жити там і з ким, де ти не хочеш.
Чоловік не любив ніколи мене, так користувався, йому зручно було, я його одягаю, він доглянутий, все прибрано, не працював рік, гроші з декретних брав на бензин. Та ось воно буває.
