Мені тільки 21 рік, але за цей період я багато чого побачила і пережила. У родині нас було троє: молодший брат, я і сестра-близнючка. Жили ми в достатку і, оскільки брат був від другого чоловіка нашої мами, то з сестрою нам було нелегко: то ми в усьому винні, то ще щось.
Усе валили на нас. Загалом, ми виживали з сестрою, як могли. Коли ми були в 10 класі, то це все і почалося. У рідних проблеми з фінансами, нам гроші просто не давали. І ми пішли підробляти в нічне кафе офіціантками.
Працювали, бувало, і так, що одразу після кафе йдемо до школи, сильно втомлювалися, але це не головне. І в цьому ж кафе я познайомилася з хлопчиком. Він був досить милий, не грубіянив, дуже добре до мене ставився.
Ми почали з ним зустрічатися. У цей час сестра дуже сильно захворіла, у неї боліла голова. Мама сказала, що вона доросла, і до лікаря не поведе її. Вона так і продовжувала не ходити ні до школи, ні на роботу.
Через деякий час ми з нею і мій хлопець поїхали в лікарню, зробили їй там МРТ головного мозку, і діагноз був страшний. Ми були в такому шоці, що просто не передати, а мама просто сказала: так ні, не може цього бути, мовляв, це помилка, і що в нас усе добре.
Мій хлопець був не з бідної сім’ї, він дуже переживав як за мене, так і за мою сестру, він оплачував усі аналізи та обстеження, але в мене було все гаразд, жодних проблем зі здоров’ям не було. Сестру ж лікували всіма силами і підтримували, як могли.
Через деякий час я дізнаюся, що я вагітна. Кажу про це хлопцеві, він своїм батькам. Його сім’я відмовилfся приймати мене у свою сім’ю, бо вважали, що я не пара їхньому синові.
Мені було все одно, я хотіла цю дитину, і це в жодному разі не був один із способів отримати чоловіка і прив’язати його до себе. Сестра в той час погано почувалася. Я була вже на 6 місяці, і за весь цей час коханий жодного разу не подзвонив і не написав.
Батьки вдома мене звинувачували, що нагуляла в шкільні роки, і залишилася одна. За тиждень до випускного померла моя сестра, а на наступний день я стала мамою прекрасної дівчинки – і радість, і сльози на очах тоді були.
Від батьків я поїхала. Тоді я з донькою не жили, а просто виживали: винаймала квартиру, навпроти жила жінка, вона дуже допомагала, і коли донечці було сім місяців, сусідка погодилася сидіти з нею за невелику плату.
Я пішла працювати в бар офіціанткою, а батько моєї донечки так і не з’явився. Дочка росла, я не могла їй натішитися. Знайомі колишнього говорили мені, що він теж переїхав до столиці. Одного разу наш бар обслуговував великий корпоратив і там я побачила його.
Це був батько моєї дитини, він на той час став співробітником дуже великої фірми. Він теж упізнав мене, але й слова не сказав. Потім приходив до мене на роботу, але я не виходила до нього, мені він став неприємний.
Через деякий час я звільнилася з бару через нього і влаштувалася на роботу в інший. Там познайомилася з моїм нинішнім чоловіком – тепер ми чекаємо хлопчика. І я щаслива.
