— Мамо, я бачив, як наш тато обіймався з якоюсь молоденькою блондинкою! Він тобі зраджує! — Костик кипів від обурення.
— Ти, мабуть, щось переплутав, синку… — пробурмотіла Катерина.
Костя уважно подивився на матір і раптом зрозумів: вона знає! Але чому ж тоді так реагує? Чому не влаштує скандал? Чому не вижене батька з дому?!
***
Якось поступово Іван вирішив, що йому все дозволено. Адже він — глава сім’ї, чоловік, годувальник… А Катя має бути зразковою дружиною й не нарікати!
Вона й не нарікала…
— Іване, ти вчора випив… Не сідай, будь ласка, сьогодні за кермо. Виклич таксі до роботи… А то хтозна-що може статися. Костюм на вішаку, сорочка чиста там же. Прийми душ, випий кави й збирайся, а то запізнишся.
— Не метушись… — Іван потягнувся й виліз з-під ковдри.
Катя, як завжди, з самого ранку метушилася навколо чоловіка. Вчора Іван прийшов пізно й добряче напідпитку. Сказав, що мав чергову неформальну зустріч із клієнтом…
Катя лише зітхнула. Судячи з легкого аромату парфумів, що виходив від сорочки чоловіка, клієнткою була жінка… Але Катя вже звикла і втішала себе тим, що Іван завжди повертається до неї, до того ж у них є син. А решта не має значення.
***
Катя та Іван одружилися чверть століття тому. Ролі в сім’ї якось одразу розподілилися самі собою. Чоловік будує кар’єру й заробляє гроші, а дружина сидить вдома, займається господарством і виховує дітей.
Катю це цілком влаштовувало: коли вона зава.ітніла, то звільнилася з невеликої фірми, в якій працювала бухгалтером, і засиділася вдома.
Коли народився довгоочікуваний син Костик, Іван уже був успішним топ-менеджером. Вдома він тепер бував рідко, з дружиною мало розмовляв, сином не займався.
— Що ти від мене хочеш?! Я ж гроші заробляю! Для вас, між іншим. А спілкування… Ну про що мені з тобою розмовляти? Про те, як ти вариш супи й витираєш синові ніс?
Мені це нецікаво! А тобі, я думаю, нецікаво слухати, як я працюю з клієнтами! Ти цього просто не зрозумієш! — втомлено пояснював Іван дружині.
— Ну добре, я, на твою думку, недалека домогосподарка… Але ж Костику треба приділяти час! Інакше він скоро перестане тебе впізнавати, — боязко заперечувала Катя.
— Подорослішає — тоді й спілкуватимемося! А зараз як я маю його розважати?! Колискові співати після роботи?! — сердився Іван.
Катя чекала й сподівалася, але все ставало тільки гірше. Незабаром Іван почав часто повертатися додому після півночі. Іноді від нього пахло дорогим міцним, іноді не менш дорогими парфумами, а іноді й тим, і іншим одночасно. Катя спочатку намагалася домогтися від чоловіка пояснень.
— Де ти був? Чому твоя сорочка наскрізь просочилася жіночими парфумами? І звідки на комірі губна помада?
Спочатку Іван навіть ніяковів і бурмотів якісь безглузді виправдання. Але з часом почав дратуватися.
— Та чому я повинен перед тобою звітувати?! Думай, що хочеш… Я господар у домі: утримую сім’ю, працюю. Якщо іноді й дозволяю собі розслабитися, то це нічого не означає! І взагалі, ти впевнена, що хочеш усе знати?!
У цьому Катя не була впевнена. Бо знання могло зруйнувати ілюзію нормальної сім’ї. І що тоді? Куди вона піде сама з дитиною? Усі ці роки Іван старанно привчав дружину до думки, що сама вона й тижня не проживе. І Катя повірила…
Але тим не менше вирішила, що треба створити запасний аеродром. Нехай маленький і кволий… Але все ж.
Вона згадала, що колись працювала бухгалтером. Правда, це було дуже давно, і всі знання застаріли… Але це не біда, вона трохи підучиться і зможе підробляти віддалено…
Цим вона й зайнялася. Іван не заперечував: якщо дружина хоче урізноманітнити своє повсякденне життя онлайн-курсами, то нехай. Головне, що Катя перестала його допитувати незручними питаннями.
Костик ріс, але у батька не було часу на спілкування з сином. Все змінилося одного дня. Коли Кості було чотирнадцять, він одного разу прибіг до матері дуже схвильований.
— Я бачив, як наш тато обіймав якусь блондинку! Вона йому в дочки годиться! Схоже, що він тобі зраджує! — Костик просто кипів від обурення.
— Та ні, синку… Це, напевно, його колега… Ти щось неправильно зрозумів… — Катя старанно відводила погляд.
Костик здивовано подивився на матір, хотів щось заперечити й раптом зрозумів: вона все знає! Тоді чому не лається, не влаштовує скандалу?! Цього Костя не міг зрозуміти… Тому ввечері вирішив поговорити з батьком по-чоловічому.
— Тату, що це за дівчина сьогодні була з тобою?! — запитав він Івана прямо.
Реакція батька здивувала Костю.
— Ну ось ти й виріс! Правильні питання ставиш, синку! Це моя подруга… Ну ти розумієш… — посміхнувся Іван.
— Тобто, подруга? А як же мама? Ти збираєшся піти від неї?! — Костик не розумів.
— Ой, та ніхто від твоєї мами йти не збирається! Мама — це мама! Вона — наш тил, затишний дім, смачна вечеря, чистий, випрасуваний одяг…
Але чоловік — це ж годувальник, мисливець… Знаєш, як важко заробляти гроші?! Тому, щоб не збожеволіти від втоми, кожному чоловікові іноді корисно розслабитися… — Іван багатозначно подивився на сина.
— Ти хочеш сказати, що це нормально? — пробурмотів Костик, відчуваючи, як його звичний світ руйнується прямо в цю секунду.
— Абсолютно нормально! — сказав Іван.
Костик замислився: «Може, батько й правий… Мама, схоже, спокійно до всього цього ставиться… То чому ж я буду протестувати?»
***
Коли Костя закінчив інститут і влаштувався на роботу у фірму батька, вони стали часто проводити час разом. У Кості з’явилися свої «подруги», а з батьком у нього встановилося повне взаєморозуміння.
Катя страждала від того, що син виростає точною копією Івана, але поки що не втручалася у стосунки батька й сина… Як і раніше, вона беззаперечно займалася домашнім господарством. Як і раніше, залишалася вірною супутницею Івана: обслуговувала його та піклувалася про нього.
Змінилося лише одне: закінчивши курси бухгалтерського обліку, Катя взялася дистанційно керувати двома невеликими фірмами й потихеньку накопичувала гроші. Навіщо — вона поки що й сама не визначилася. Просто, про всяк випадок.
Але одного разу стосунки Івана та Костика зазнали тріщини. Син серйозно закохався. Іван спочатку думав, що нова співробітниця Ліза — всього лише чергова подружка Костика.
Але він помилився… Син повністю змінився після знайомства з Лізою. І через деякий час заговорив про одруження.
Катя раділа: нарешті Костя схаменувся. Іван лише зітхав: шкода, що син так рано вирішив на себе ярмо накинути! Але тим не менше влаштували розкішне весілля, допомогли молодим купити квартиру, і незабаром Ліза вже чекала на дитину.
Спочатку Костянтин навіть не думав про зради… Але вагіт.ість у Лізи протікала важко: жахливий токс.коз, набряки, втома… Дружина зовсім перестала виконувати подружні обов’язки: їй було ні до цього.
Костянтин засумував: хіба ж він так уявляв собі перший рік сімейного життя… Ні романтики, ні палких ночей… Лише змучена дружина вдома, яка вічно чимось незадоволена.
Через деякий час Костя вже успішно складав компанію батькові в його регулярних походах по барах із такими милими й доступними «подругами». Вдома він посилався на велику кількість роботи…
Але одного разу в барі подруга Лізи побачила Костю та Івана в оточенні дівчат. Вона негайно, «з добрих намірів», поділилася цією інформацією з Лізою, додавши для переконливості фотографії.
Ліза, поплакавши, спробувала додзвонитися до чоловіка. Але телефон Кості не відповідав. Тоді вона зібралася і прийшла до свекрухи…
— Я піду від нього! — ридала Ліза, показуючи Катерині непристойні фотографії.
Катя замислилася: адже вона теж була винна в усьому цьому. Іван виховав із Кості другого себе, а вона, мати, жодного разу не заперечила, сховала голову в пісок і робила вигляд, що все нормально.
— Лізонько, не роби поспішних висновків, благаю! Обіцяю тобі, що це був перший і останній раз! Костик тебе кохає. Просто потрапив під поганий вплив батька! Але я обіцяю розібратися з цим! — твердо пообіцяла вона Лізі.
— Ну, по голові він від мене отримає! — в останній раз схлипнула Ліза. Потім серйозно подивилася на свекруху й додала: — Тільки тому, що я Костю теж люблю, один-єдиний раз я його пробачу. Але другого разу не буде!
Катя проводжала невістку і, жахаючись того, що робить, зателефонувала подрузі.
— Пустиш мене пожити ненадовго?
***
Коли Іван повернувся додому, Катя вже спакувала валізи.
— Куди це ти збираєшся проти ночі? — незадоволено запитав чоловік.
— Йду і подаю на розлучення, — повідомила Катерина.
— Ну-ну… — саркастично підняв брову Іван. — І що ж такого сталося?
— Поки твої гулянки стосувалися лише мене — я терпіла. Ну як же: у нас сім’я, син, стільки років разом… Але зараз ти псуєш життя Кості, Лізі та їхній ще ненародженій дитині! Я не хочу цьому потурати. — Катя серйозно подивилася на чоловіка. — І прошу, залиш Костю в спокої!
— А… Ось у чому справа! Ну, вперед! Забирайся! Подивимося, як ти без мене проживеш! Даю тиждень — потім приповзеш і будеш благати взяти тебе назад. Тільки я ще подумаю! — криво посміхнувся Іван.
— А щодо сина скажу тобі так: він дорослий чоловік — сам вирішить, як йому краще!
Катя не стала сперечатися. Підхопила сумки й пішла…
Спочатку вона жила у подруги на дачі, потім орендувала квартиру на заощаджені гроші. Та й хорошу роботу за фахом знайшла, на диво швидко.
Крім того, вона серйозно поговорила з сином.
— Слухай, Костику, не роби дурниць. Ліза ж не така дурепа, як я, стільки років терпіти не стане. Не проміняй справжнє щастя на миттєві розваги…
Костик, якого вже одного разу викрили в зраді, і так сидів тихіше води. Він кохав дружину і боявся її втратити. А вчинок матері ще раз переконав його, що батько — не та людина, на яку варто рівнятися…
Катерина ж щодня дивувалася своєму новому життю: чого вона так довго терпіла? Адже життя без Івана виявилося зовсім не страшним.
Після розлучення та поділу майна вона стала господинею невеличкої квартири. Нарешті почала дбати про себе, часто відвідувала сина та Лізу. А коли народився онук, то взагалі відчула себе щасливою. Ось тільки чоловікам у житті Катерини місця не було. Вона дуже боялася знову потрапити під вплив чергового Івана.
***
Життя Івана після відходу дружини теж сильно змінилося. Ніхто більше не будив його вранці, не збирав на роботу. Не стежив за тим, щоб Іван після чергової вечірки не сідав за кермо…
Одного разу Іван, як це часто бувало, не почув будильника, підхопився, коли годинник показував десяту ранку. Вилаявшись, він почав збиратися на роботу. Сорочку довелося одягнути вчорашню. Нехай і не надто свіжу, але під піджаком її не видно.
Якось на ходу зав’язуючи краватку, він сів у машину. Якби була Катерина, вона б не дозволила Івану сісти за кермо в такому стані. Але її не було…
Іван не помітив перехожого, який переходив дорогу, — він намагався підняти телефон, що впав на землю…
Чоловік вижив, і це було щастям для Івана. Родичі потерпілого погодилися на грошову компенсацію… Івану довелося продати квартиру й злощасну машину. Це було практично все його майно. Іван боявся бідності, але в’я.ниці він боявся ще більше.
Він переїхав у кімнату комунальної квартири — єдине житло, яке міг собі тепер дозволити. І від жалю до свого зіпсованого життя почав вживати без міри.
Керівництво фірми не стало терпіти пияцтво свого топ-менеджера. Незабаром Івана звільнили. Костя намагався якось вплинути на батька, приходив до нього в убогу комуналку, вмовляв кинути . Але все марно.
— Лізо, може, ми на деякий час заберемо тата до себе? — одного разу запропонував Костя дружині.
Але Ліза дуже добре пам’ятала, хто ледь не зруйнував її шлюб, тому категорично відмовилася допомагати Івану.
— Я навіть близько не підпущу його до нашої квартири. І більше не смій про це згадувати! — сказала вона Кості.
***
Іван страждав на самоті. Одного разу, не витримавши туги, він зателефонував своїй колишній дружині.
— Привіт, Катю. Як життя? Чув — непогано? А я дуже помилявся, коли казав, що ти без мене не зможеш! Це я без тебе не можу! — поскаржився Іван у слухавку. — Може, запросиш у гості за старою пам’яттю? Адже ми не чужі один одному? Чи у тебе вже хтось є?
— Поки що лише залицяльники… Але це неважливо, Іване. Я, нарешті, щаслива! Тому в гості тебе не запрошуватиму! Але, незважаючи ні на що, бажаю тобі стати на ноги… За старою пам’яттю. — відповіла Катя й поклала слухавку.
На жаль, Іван уже не зміг стати на ноги. Не було на кого спертися. Через пару років він заснув на зупинці й замерз… Його знайшов двірник рано вранці.
А Катя, навпаки, знайшла своє щастя: незважаючи на зрілий вік, змогла подолати свій страх перед новими стосунками і, зрештою, вийшла заміж за доброго чоловіка, який наполегливо домагався її руки. І з родиною сина вона дуже близька.
