Я в молодості якийсь час була зразковою дівчиною. Батьки контролювали мене в усьому. Приходила рано, багато вчилася, допомагала по дому. В нас у будинку жила старенька. В останні роки в неї почалися проблеми зі здоров’ям.
Вгадайте, кому було доручено допомагати їй замість того, щоб насолоджуватися молодістю? Насправді я й сама розуміла, що бабусі погано, і без розмов збиралася, йшла й готувала їй вечері, прибирала у квартирі.
Вона завжди була дуже рада моїй присутності, це реально гріло душу. Але іноді виходило так, що мої потреби просто йшли на другий план. Знали б ви, скільки побачень, зустрічей із подругами і вільних днів у мене пропадало.
Потім, коли бабусі не стало, а мені виповнилося 20, я нарешті дозріла для того, щоб відповісти батькам “ні”. Стався скандал, який тривав кілька годин. Батьки картали мене, звинувачували, що я і їх проміняю колись на нічний клуб.
Ну що за маячня. Але тим не менш у той момент я зрозуміла, що вже стала дорослою. Уперше не була вдома три доби поспіль: жила в подруги в гуртожитку. Потім познайомилася з одним молодим чоловіком.
Він жив один, був сам собі господарем. Це був мій перший хлопець. Не можна сказати, що ми були рідними духовно, але з ним я почувалася впевнено. Через якийсь час ми розійшлися, але залишилися в приятелями.
Я переїхала до подруги, зняла кімнату і почала жити, попри несхвалення батьків. Через кілька років і через силу-силенну стосунків, які так і не склалися, нарешті знайшла чоловіка, який ідеально для мене підходив.
Розумний, начитаний, добре заробляє. Трохи замкнутий у собі, але, як на мене, це навіть плюс. Я переїхала до нього, і ми прожили чудових шість років разом. Усе було добре, але побут взяв своє.
Ми практично все дізналися одне про одного. Я хотіла побачити світ, подорожувати. Він же зробив ставку на кар’єру і наполегливо домагався професійного зростання.
Достаток – це добре, але іноді він перетворюється на золоту клітку. Ми розійшлися. І кілька років я й подумати не могла про якогось іншого чоловіка. Просто не тягнуло.
Нещодавно я познайомилася ще з одним чоловіком. І він одразу мене привабив. Гарний собою, спокійний, без шкідливих звичок. Каже, зав’язав після бурхливої молодості.
Зірок із неба не хапає, але на життя не скаржиться. Працює виконробом. Зате стабільний заробіток і взагалі чоловіча праця. Є тільки одна проблема. Він розлучений і живе з двома дітьми.
Я зустрічалася з ними, прекрасні пустотливі хлопчаки. За словом у кишеню не лізуть і взагалі такі милі, живі. Тато їх дуже любить, та й мені подобається проводити з ними час. Але… Двоє дітей – це, як би сказати, відповідальність.
Я розумію, мені не стати для нього вже тією самою, єдиною. І віршів про те, що я в нього найперше кохання в житті, я теж не отримаю. А хочеться. І навіть дуже. Але як чоловік він варіант непоганий і мені справді підходить.
Але я не можу зважитися на серйозні стосунки за такого розкладу. Минулого разу я пішла через ще більш несерйозну причину. Тепер починаю це розуміти. Порадьте, як мені вчинити? Не те щоб я була в якомусь розпачі, ні.
Думаю, це не останній мій у житті варіант. З іншого боку, вже не дівчинка, тож вдавати з себе принцесу якось не хочеться. Та він і не оцінить. Ось я і не можу прийти до рішення, як мені поводитися. Та ще й свою дитину хочу мати.
