Я вийшла заміж уперше, коли в мене вже була дитина від іншого чоловіка. Закохалася у 20 років. Це такий вік, коли розуму небагато. Але я вважаю, якщо як вже є дитина, то остання справа — йти у невідомому напрямку.
Це не вчинок чоловіка, і все ж таки свого сина я люблю понад життя. Коли ми ще тільки зустрічалися з чоловіком, я дуже боялася, що з сином у них може щось не залагодитись. Попри мої страхи, він добре поставився до пасинка.
Вони проводили разом час, грали в «стрілялки», чоловік часто дарував моєму сину подарунки. Тоді я трохи заспокоїлася, і від серця, як то кажуть, відлягло. Свекруха ж заявила, що син у неї один і мого сина онуком вона не вважає.
Так, хлопчик хороший і вона проти нього нічого не має. Але найбільше їй би хотілося взяти на руки справжнього онука. Тобто рідну дитину від її сина. Жінка вона владна, великий начальник, і говорити правду у вічі для неї звична справа.
Що ж, хай так буде. Я від неї ніяк не залежала, тому особливо засмучуватися не було сенсу. Людина дуже вихована, ввічлива. Але пряма, як стріла. Згодом у нас з’явилася донечка. Прекрасна, щікаста дівчинка.
Ось тут уже свекруха заметушилася: постійно надсилала нам підгузки, дитяче харчування, одяг. На її перший день народження купила суперсучасний і дорогий візок. Моєму сину щось дісталося, по дрібниці.
Але він уже пішов у перший клас, тож був радий і кільком цукеркам від «улюбленої бабусі». А тепер ось нова напасть. Новий рік. Малій вже три роки, і свекруха вирішила запросити всіх родичів на свято.
Замовила гарний ресторан, навіть запропонувала сплатити таксі тим, хто не має машини. Вільний стиль одягу загалом «дихайте глибоко, я плачу». Але є одне застереження. Мій син, має залишитися з моїми батьками. Вечірка для своїх.
Коли чоловік розповідав мені цю новину, він, як школяр, що провинився, дивився собі під ноги, а щоки його були червоно-червоними. Він і сам розумів усю дурість ситуації, але рішення приймав не він.
Я заявила, що нікуди не поїду і донька залишиться зі мною, бо мені, як матері, вирішувати, де дочка святкувати Новий рік. А ось що ми маємо на сьогоднішній день. З свекрухою я розмовляти відмовляюсь.
З зрозумілих, як на мене, причин. Якщо я погоджуся, то яка з мене мати? Звичайно, донька, як і син, проведе свята з рідними. Зі мною та моїми батьками. Дуже сподіваюся, що чоловік теж буде присутнім.
Але він поки що нічого не вирішив. Питання висить у повітрі вже три дні. Я не розумію свого чоловіка. Так, вона твоя мати. Але ще в нього є дружина та діти. Як можна взагалі думати над цією ситуацією? Не розумію.
Незабаром збиратимуся в магазин за подарунками. Дітям накуплю якихось смаколиків. Батькам — техніку для кухні, бо давно просили. Свекруха обійдеться. А ось що купити чоловікові — не знаю.