Коли Людмила Павлівна оголосила, що це літо вони з Миколою проведуть на дачі, щоб відпочити, дочка попросила записати цю фразу й повісити над хвірткою.
Микола запитав, чи це для сусідів, але дочка відповіла: насамперед для них самих.
Слово «відпочинок» Людмила Павлівна написала на першій сторінці нового зошита. У плані були зазначені книги, прогулянки до річки та «ягоди без фанатизму».
Микола додав: «Перевірити сарай», пояснивши, що перевірка не вважається роботою.
На дачу вони приїхали в понеділок. До полудня Людмила виявила пирій біля смородини, сухі гілки на яблуні та мурах, які йшли через ґанок так впевнено, ніби сплачували членські внески.
Микола поглянув на сарай і побачив, що двері просіли, водостік відійшов, а одна дошка на даху «тримається лише завдяки повазі до віку».
До вечора вони відпочивали кожен на своїй ділянці: Людмила прополювала, Микола знімав двері з петель. На вечерю обоє прийшли з видом людей, яких застали за чужою роботою, і запевнили одне одного, що займалися лише одним кущем і однією петлею.
Наступного ранку Людмила прокинулася о пів на шосту й побачила за вікном Миколу зі сходами. Не бажаючи дозволяти йому самому перетворювати відпочинок на трудову повинність, вона пішла розпушувати землю під полуницею.
О дев’ятій обоє сіли снідати. Микола повідомив, що замінив водостік, підбив дві дошки та знайшов у сараї банку цвяхів.
Людмила перелічила очищені кущі, пересаджену м’яту та три відра бур’янів. Розмовляли спокійно, але кожен намагався виглядати трохи втомленішим. Микола потирав спину, Людмила повільно розтискала пальці.
На сусідній ділянці в гамаку лежав Аркадій Семенович. Земля у нього була вкрита конюшиною, з корисних рослин росла одна слива та два кущі аґрусу. Грядок не було.
Сарай похилився ще сильніше, ніж у Миколи, але господар називав це природною вентиляцією.
Через паркан Людмила запитала, чи справді Аркадій знову нічого не садить. Сусід відповів, що садить себе в гамак і поки що схожість відмінна.
Щовечора до нього приходили сусіди. Хтось приносив табурет, хтось — шахи, хтось просто сідав на перевернуте відро. Аркадій ставив чайник, вмикав старе радіо, і до настання темряви з його ділянки долинали розмови.
Людмила вважала ці збори галасливими. Микола казав, що людині без господарства легко приймати гостей: не шкода нічого витоптати.
Через тиждень план відпочинку в зошиті змінився. Під словом «читати» з’явився запис: «після прополювання». Прогулянку до річки перенесли на «коли доробимо дах».
На сторінці за середу Людмила вперше склала список виконаного: шість кущів, дві клумби, одна доріжка. Микола поруч написав: вісім дощок, три петлі, водостік дев’ять метрів.
Людмила обурилася, що чоловік пише в її зошиті. Микола пояснив: так краще видно загальну картину. На запитання, який зв’язок між кущами та петлями, відповів просто — петлі важчі.
Наступного дня Людмила записала не кількість кущів, а час: «Працювала з 6:10 до 12:40». Микола відповів: «Сарай з 5:45». Розпочалася гонка, яку ніхто не оголошував.
Вони вставали дедалі раніше. Микола ставив будильник без звуку і клав годинник під подушку. Людмила навчилася прокидатися від клацання вимикача на кухні.
Якщо один виходив у двір, другий через п’ять хвилин знаходив термінову справу. Сніданок перенесли на десяту, обід — на четверту.
Дочка приїхала в суботу і застала батьків за суперечкою щодо кабачків. Людмила посадила чотири кущі, бо два могли не зійти. Зійшли всі. Кабачки росли так швидко, ніби поспішали зайняти будинок до осені. Микола пропонував залишити два кущі. Людмила вважала знищення здорової рослини моральною слабкістю.
Дочка нагадала, що батьки збиралися відпочивати. Микола, не випростуючись над грядкою, запевнив, що саме цим вони й займаються. На зауваження щодо будівельних наколінників відповів: зручна річ.
Дочка побачила в зошиті стовпчики «зроблено», «залишилося» і «хто зробив», сфотографувала їх і надіслала братові. Батьки вимагали видалити знімок: сімейні документи не призначені для насмішок.
Після її від’їзду Микола помітив, що сусідський гамак порожній. Аркадій сидів у тіні й лагодив шахівницю. Микола скористався нагодою, щоб запитати, чи не нудно цілими днями нічого не робити.
Аркадій відповів, що нічого не робити теж треба вміти. Перші роки він привозив списки і в серпні їхав розлючений, бо літо закінчувалося раніше, ніж справи. Потім він відкинув половину планів і виявив, що сусіди розмовляють не лише про колорадського жука.
Микола дійшов висновку, що сусід просто здався. Аркадій охоче погодився, уточнивши: здався, але з комфортом. Потім знову ліг у гамак.
У понеділок Людмила вирішила зайнятися теплицею. Теплиця залишилася від попередніх господарів — перекошена, з двома тріснутими шибками. У ній росли кропива та один невідомий кущ. Микола пропонував розібрати споруду, але Людмила побачила можливість виростити ранні помідори наступного року. Відпочинок, на її думку, не виключав розумних інвестицій у майбутнє.
До вечора Микола міняв раму, запевняючи, що не може дивитися на погану конструкцію, а Людмила носила землю й казала, що лише допомагає. За два дні розділ «Теплиця» зайняв у зошиті чотири сторінки.
Зошит одного разу намок на ґанку, поки вони рятували розсаду, дошки та білизну. У цей час Аркадій грав під навісом у лото, перекрикуючи грозу: «Бочонки не ховайте, я все бачу».
Вночі вітер зірвав з теплиці новий лист полікарбонату. Вранці Микола знайшов його на сливі Аркадія. Лист застряг у гілках і зламав одну з них.
Микола готувався до неприємної розмови, але сусід лише попросив зняти полікарбонат, не впавши зі сходів, і зауважив, що гілка все одно затуляла гамак.
Людмила вирішила, що треба віддячити йому за допомогу. Запропонувала правильно обрізати решту гілок. Аркадій відмовився. Микола запропонував зміцнити сарай. Аркадій знову відмовився.
Людмила не витримала й запитала, чи потрібно сусідові взагалі хоч щось. Аркадій подумав і повідомив: сьогодні о сьомій потрібні дві вільні людини — не вистачає партнерів у доміно.
Вони не прийшли: о сьомій Микола ще кріпив полікарбонат, а Людмила підв’язувала помідори, які поки що існували лише в планах. Пізніше Микола заснув над першою сторінкою книги, а Людмила записала: «Теплиця — готова на 80%».
У липні кабачки почали плодоносити. Спочатку з’явилися два, потім п’ять, потім одинадцять. Людмила смажила, тушкувала й роздавала урожай. Сусіди, побачивши її, почали зачиняти хвіртки, а під гамаком Аркадія утворився невеликий кабачковий склад.
Людмила запитала, чи їсть він їх взагалі. Аркадій зізнався, що чекає, коли кабачки самі зникнуть. Вона образилася і забрала три назад.
Тим часом Микола знайшов відро з цвяхами, про яке говорив з першого дня. Цвяхи були різної довжини, погнуті, іржаві, але викинути їх він не міг. Відро оселилося біля сараю. Коли потрібен був один нормальний цвях, Микола пів години перебирав старі й все одно купував нові.
Людмила називала відро археологічною пам’яткою; він відповідав, що її кабачки хоча б не можна зберігати до зими.
Змагання тривало. Якщо Людмила казала, що викопала яму під компост, Микола нагадував про дах. Якщо Микола скаржився на плече, вона демонстративно одягала пояс для спини. Увечері обоє сідали так важко, ніби прийшли з різних шахт.
Перелом стався в середині липня. Вранці Микола встав о п’ятій, щоб закінчити фарбування сараю до настання спеки. Людмила почула, як відчинилися двері, і вирішила випередити його хоча б з поливом.
У темряві вона переплутала крани. Замість шланга увімкнулася стара система зрошення, яку Микола вважав відключеною. Трубу під землею прорвало.
Вода потекла з-під доріжки, розмиваючи пісок і прямуючи до теплиці. Вони перекрили кран, але половина ділянки вже перетворилася на болото.
Сарай оббризкало землею, полікарбонат перекосило, кабачки лежали на боці й виглядали задоволеними.
Аркадій прийшов у гумових чоботях. Він не сміявся й не давав порад. Приніс насос, допоміг відвести воду в канаву. До полудня всі троє сиділи на сходах. Микола був у плямах зеленої фарби, Людмила — у багнюці по коліна. Зошит знову намокнув: його винесли рятувати першим і поклали якраз під шланг, з якого текла вода.
Аркадій подивився на розмиті стовпчики й запитав, хто переміг. Людмила побачила Миколу, який уперше за літо не намагався негайно щось полагодити, і засміялася.
Він подивився на сарай у бризках і теж не втримався. Аркадій дочекався кінця і запросив їх увечері, уточнивши, що інструменти брати не можна.
О сьомій Людмила за звичкою оглянула ділянку. Роботи було стільки, що можна було не починати аж до осені. Микола стояв біля сараю з молотком у руці. Вони подивилися один на одного. Він поклав молоток у відро з цвяхами.
До Аркадія зібралася майже вся вулиця. Людмила спочатку думала про кабачки, потім долучилася до суперечки про старий фільм. Микола знайшов у гамаку дірку, але господар заборонив лагодити її до понеділка.
Вони повернулися додому після одинадцятої. За чотири години нічого страшного не сталося. Сарай не впав, теплиця не звалилася в канаву, кабачки не проголосили незалежність.
Вранці Людмила відкрила зошит. Чорнило на останніх сторінках перетворилося на сині хмари. Вона вирвала аркуш зі списком робіт і написала новий заголовок:
«Що можна не робити». Першим пунктом вона вказала теплицю. Микола дописав: «Фарбувати сарай вдруге». Поміркувавши, додав відро цвяхів, але не викидати, а «не розбирати до осені».
Вони не перетворилися на Аркадія: Людмила продовжувала полоти, Микола — лагодити. Але до сніданку не працювали, а після шостої прибирали інструменти. Спочатку обоє потайки порушували правило, потім навчилися ловити одне одного на цьому й сміятися.
Звільнений ряд біля теплиці вони вирішили нічим не засаджувати. Людмила спочатку пропонувала квіти, Микола — поставити туди дошки. Зрештою купили два складні шезлонги.
На відкриття запросили доньку й Аркадія. Микола зачитав рішення: ряд номер чотири оголошується недоторканним, посадка рослин і складування заборонені. Людмила додала: лежати дозволяється без попереднього виконання норми.
Аркадій перевірив шезлонги й заявив, що кут нахилу неправильний. Микола одразу ж потягнувся до кріплення, але, побачивши, що сусід сміється, відвів руку.
У серпні на вільному ряду все-таки виріс один кабачок. Насіння, мабуть, залишилося в землі з минулого року. Людмила виявила паросток і покликала чоловіка. Вони довго стояли над ним.
Микола запропонував вирвати паросток, але Людмилі стало шкода. Тоді він заговорив про пересадку; вона відмовилася, розуміючи, чим це закінчиться.
Кабачок залишили, але заборонили його підв’язувати, удобрювати та враховувати в зошиті. Рослина росла як хотіла, пустила батоги під один шезлонг і до кінця літа дала маленький кривий плід.
Людмила не стала його зривати. Микола не поставив підпори.
В останній серпневий вечір вони лежали поруч, а кабачок тиснув йому на тапок.
З ділянки Аркадія долинали суперечки про правила гри в доміно. Микола запитав, чи підуть вони. Людмила закрила книгу, в якій за літо нарешті прочитала третій розділ, і запропонувала полежати ще десять хвилин.
Вони пролежали всі двадцять.
